Помер. Раптово. Кажуть, уві сні. Від зупинки серця. Так, я про Сергія Проскурню.
Колись, у 2009 році, до мене приїхали гості. Літом в Одесі завжди вистачає гостей. А перед цим я звернула увагу на афіші по всьому місту, які анонсували «Кармен» в Одеському національному академічному театрі опери та балету. Квитки купували в день вистави, ледь встигувши забрати кілька найдорожчих. Бо всі квитки розкупили давно, як виявилось.
І, без перебільшення, я була в шоці і захваті. Костюми, реквізит, постановка, емоції, шквал, музика – якийсь неочікувано прекрасний рівень!
Лише згодом я дізналась про нового директора оперного. Тоді ця справді важлива новина чомусь пройшла повз мене.
А потім почалось цькування Сергія в оперному. І в Одесі.
Ми тоді ще були незнайомі з ним. Але я написала колонку на його захист з пафосною назвою «Залиште у спокої Сергія Проскурню!».
Потім він мені зателефонував. Потім ми зустрілися. Потім був організований прес-клуб, де обговорювали «тему Проскурсні». Добре чи погано, що Проскурня прийшов в Одесу, і став керувати одеською оперою?
А потім почалися «одеські скрєпи». Колектив оперного зібрав термінову прес-конференцію. Долучив «одеську інтелігенцію» з російськомовними щелепами. І почалась вакханалія.
Я була на тій прес-конференції. Проскурню там звинувачували у тому, що:
· розмовляє українською мовою, а у нас «русскоязычный регион!» з надривом кричала провідна солістка оперного, яка дуже не хотіла, щоб «якась студентка без досвіду грала Кармен!»;
· постійно ходить у вишиванці! «В ОПЕРНОМ, понимаете?!»;
· порушує всі класичні і традиційні підвалини, «осовременивает то, что ни в коем случае делать нельзя!»;
· хоче влаштувати «Ніч в оперному», і, о, боже! – «сделать из театра варьете и вот это всё!»;
· хоче, заробляти на екскурсіях і ще на чомусь, ніхто не знає на чому!
Якби ви бачили, що творили на прес-конференції ті «діячі мистецтв і служителі муз»!.. І що відбувалось потім!..
Звинувачували, нападали, погрожували, писали огидні листи з надуманими претензіями, мітингували. Ну і, звісно, перемогли.
Я тоді була досить втаємничена в усі ці трабли. І знаю, що основна боротьба розгорнулась за … тіньові доходи оперного.
Якк тільки Сергій заявив, що хоче електронні квитки, тоді все і почалось. А колектив було використано як інструмент. Всліпу. З маніпуляціями ролями, окладами і т.д.
Тому одеський скандал з оперним у 2009 році був пов’язаний не з творчістю, а з грішми на 90 відсотків. Більшість не хотіла каламутити болото, в якому було так затишно і так прогнозовано!
Тих, хто це розумів, хто розумів, на що зазіхнув Проскурня, була меншість. Він в оперному практично нічого не встиг. Із того, що задумував. Але те, що він дав новий поштовх театру, це безсумнівно.
До речі, один із тих, хто очолив полювання на Сергія, всесвітньо відомий музикант. Згодом, мені говорив Сергій, він розкаявся і вибачився. Ну добре, що хоч так.
Проскурню звільнили. І він залишився неприкаяним. В Одесі. Почав жити на два міста. Включатися в проєкти.
Проєктів було небагато. Молитва пам’яті, Український клуб Одеси, Нова одеська опера, Німі ночі…
Але це було схоже на забивання цвяхів комп’ютером.
Одеський період Проскурні був тісно пов’язаний з Креативним бюро «Жаба», який я придумала і здійснювала в ті роки. Він проводив багато часу у нас. На наших очах щось створювалось, починало жити.
У мене з ним були персонально непрості стосунки. І купа протиріч. Різного роду. Я вважала, що треба активніше захищатися. Що треба формувати громадську думку. Що треба стукатися у всі двері.
Він вважав, що краще поступово. Що варто робити щось значне – і тебе помітять, запросять. І ми шукали гроші на якісь постановки. Шукали партнерів. Однодумців.
Ні, не помітять і не запросять. Коли домінує сірість і убогість, то перемагає сірість і убогість. Бо вона скрізь. Бо вона стає нормою.
І я побачила, вірніше, відчула, що Проскурня почав дратувати багатьох в Одесі. Тут у всіх справи. Важливі. А він всіх відволікає. Оперою. Прожектами. Питаннями. Ну не наразі все це, не наразі! Он людям нічого їсти. Он у влади складні питання. Он Юлія Тимошенко в своє друге пришестя прем’єр-міністеркою приїхала в одеський оперний і пообіцяла поновити Проскурню. Але вона поїхала. Вони, коли їдуть, про все забувають. Нагадувати? Та нехай, бог з нею. А, може, сама згадає…
Потім він сам поїхав. Дивакуватий Проскурня у вишиванці, зі своєю українською мовою, з головою, повною ідей і якихось надто космічних планів. Недооцінений. Незрозумілий нами. Неприйнятий. Інший.
Ми трохи спілкувались потім. Він запрошував на свої проєкти, я коли ходила, а коли ні.
Але одеський період життя Сергія закінчився, а з ним і наші батли, наші проєкти-прожекти по врятуванню Одеси від морока і культурного занепаду.
Я знаю, що Проскуня міг би стати тим, хто міг би змінити Одесу. І тоді Олександр Ройтбурд, директору Одеського художньго музею, було б легше. І легше було б Юлия Пивоварова, директорці Одеського академічного українського музично-драматичного театру. І всім нам. Тим, хто у 2014 році зрозумів по-справжньому цінність свободи.
Бо іноді до нас приходять люди, які можуть змінити історію. Але ми цього вперто не хочемо помічати.
Я буду думати, що він полетів. До Києва. Чи до Нью-Йорку. Чи на іншу планету.
