В Офісі Президента заперечили описану у Financial Times в якості «плану перемоги» можливість здачі окупованих територій за гарантії безпеки від Заходу (нібито йдеться про "мовчазну згоду" на те, що окуповані території мають бути повернуті дипломатичними шляхами колись в майбутньому). «Це маячня. Немає такої розмови взагалі. Ніхто на Заході офіційно і явно не пропонував Україні такі гарантії безпеки, які точно не допускали б розширення або повторення війни. Вони навіть далекобійність бояться дати. І ми не торгуємо суверенітетом і територіями», - неназване джерело в ОП.
==
Але річ в тім, що ми не бачили самого «плану перемоги». І в багатьох є сумнів, чи він взагалі існує – чи його бачили хоча б лідери союзників. Саме тому і немає чіткої схеми кроків союзників чи надання збройної допомоги – все ухвалюється трохи не спонтанно, залежно від ситуації «на землі», щоб не допустити обвалу фронту.
Тому і не дають далекобійну зброю і дозвіл її застосовувати. Бо не бачать конкретного покрокового плану відновлення контролю над територіями із застосуванням цієї зброї (а це не тільки військові задачі, це і економіка, і соціалка, і відновлення інфраструктури – і все це на тлі системної захмарної корупції). Дати зброю і дозволи, щоб чекати років 10 значущих результатів, - західні демократі просто не розраховані на такий формат, виборці не дозволять.
А щодо розміну територій на мир (не «безпеку» - бо гарантії не може дати ніхто, швидше навпаки, всі розвідки і фахівці гарантують, що напад буде повторено, відмінності тільки в строках)... Умовний «корейський варіант» обговорюється союзниками вже другий рік, від провалу контрнаступу і статті генерала Залужного.
Це цілком прагматичні дискусії: якщо немає прямо зараз конкретної змоги повернути контроль і завоювати мир – значить, треба обирати з доступних інструментів припинення миру. Зокрема, і з тимчасової відмови від суверенітету щодо певних територій. Цього від нас вже тривалий час вимагають союзники: щоб ми стали більшими реалістами.
Зрештою. Всі західні ЗМІ пишуть, що в нас рветься оборона на окремих ділянках. І що далі? Відвойовувати території – для початку потрібні банально люди. А що в на з системою ТЦК і з мобілізацією, в курсі і ми, і союзники.
Поки ми тримаємось на одному (попри всі екзерсиси Гетманцева в тилу): ЗСУ лишаються найпотужнішою і найдосвідченішою армією в Європі. Плюс удари власними силами вглиб територій ворога. Тільки з цих причин нас ще не примусили до миру.
Чи це надовго, матимем відповідь після «Рамштайну» 12 жовтня.
