Огляд
Сьогодні ми повертаємося до формату «коротко з різних напрямків».
Частина 1 – Слобожанщина (Сумська та Харківська області)
1. Напрямок Північно-Слобожанський (також відомий як Сумський).
Командування угрупування військ (УВ) «Север» противника продовжує намагатися відновити наступ своїх передових підрозділів у цьому напрямку. Однак це у нього не дуже виходить. Зокрема:
- Штурмові групи передових підрозділів 30-го та 41-го мотострілецьких полків (мсп) 72-ї мотострілецької дивізії (мсд) 44-го армійського корпусу (АК) ворога здійснили кілька спроб просунутися в напрямку Яблунівки — Храпівщини, а також Варачино — Корчаківки протягом тижня. Однак, ці дії не принесли ворогу значного успіху.
- Так само, як й його спроби за участю підрозділів того ж 44-го АК + кількох підрозділів 810-ї окремої морської бригади (обрмп) прорватися в напрямку Локня — Садки, а також Олешня — Садки. Ворог так і не зміг зайняти північно-східну частину лісу між Садками та лінією державного кордону, а також північніше села, хоча він досить вперто атакував у цих напрямках.
- Російське командування також здійснило подібні дії на південь від Юнаківки, щоб обійти цю територію із заходу і прорватися в напрямку Мар’їне
Окрім вищезазначених дій, очевидно, що командування Курської тактичної групи противника, підрозділи якої й ведуть бої в напрямку Сум, змушене відволікати значну частину своїх сил і засобів на оборону району Олексіївки та Костянтинівки (у західній частині вклинення), адже ЗСУ, час від часу, контратакують противника з боку Кондратівки та Андріївки відповідно в напрямку цих поселень, щоб відтіснити росіян до державного кордону.
2. Південно-Слобожанський напрямок (також відомий як Вовчанський, ну, або Харківський, якщо хочете)
Тут ворог вже третій тиждень намагається прорватися в район Синельникового — Цигельне — Вільча — Лиман. Зокрема:
- Форсувавши річку Вовча на захід від міста Вовчанськ, підрозділи 128-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) 44-го АК, а також низка підрозділів зі складу 11-го армійського корпусу (і, можливо, 14-го АК) ведуть вперті атаки/штурмові дії через лісовий масив західніше міста та так званий «приватний сектор» міста у південному напрямку. Однак, на даний момент, я не маю інформації, що йому вдалося закріпитися безпосередньо в Синельникове. Цілком можливо, що це вже й відбулося.
- Крім того, ворожі штурмові групи намагаються прорватися через територію «олійного» заводу вздовж вулиці Залізничної у південному напрямку. Очевидно, у цьому районі йому вдалося просунутися лише до вулиці Будівельників. Хоча його окремі «надмалі» піхотні групи, а в деяких випадках окремі російські військові, добираються до міського кладовища.
Минуло більше місяця з того часу, як противник активізувався на Вовчанському напрямку, але за цей період, окрім переправи на досить широкій ділянці через річку Вовча, ворог ще не зміг досягти значних, навіть у тактичному сенсі, результатів.
Значення його теперішніх дій на Вовчанскьому напрямку наразі досить очевидне. Командування тактичної групи ворога «Белгород» явно має на меті «звернути» оборону ЗСУ в південній частині міста Вовчанськ, обходячи його із заходу (між ним і річкою Сіверський Донець), використовуючи досить великий лісовий масив і так званий «приватний сектор» у південно-західній частині міста, для накопичення та просування своєї штурмової піхоти.
У цьому сенсі найближчою задачею противника в тактичній зоні можна чітко визначити, як його вихід до дороги Вовчанськ-Старий Салтів (у районі Цегельного), так й його вихід на шосе Рубіжне (у районі автозаправки ANP). Прорив ворога до цього рубежу, якщо й не «зверне» оборону ЗСУ в південній частині міста, то значно ускладнить її через значну флангову загрозу, що виникне для них, в цьому випадку.
Крім того, ворог явно намагається максимально ускладнити для українського командування, як логістичну підтримку (МТЗ) частин і підрозділів, що ведуть бойові дії на Вовчанському напрямку, з «південних румбів» (вздовж Сіверського Донця і з боку Білого Колодязя), так і фактичне маневрування силами і засобами уздовж ЛБС на схід від Сіверського Донця.
3. Велико-Бурлукський напрямок
Очевидно, що командування 6-ї загальновійськової армією (ЗВA) ворога та його 1-ї танкової армії (TA), відповідно командування УВ «Север» і «Запад», остаточно ухвалили рішення про розподіл своїх «повноважень» у цьому напрямку.
Очевидно, деякий час тому «танкістам» з Московського військового округу (МВО, «у миру» — УВ «Запад») були передані «в повне розпорядження» саме місто Куп'янськ та навколишньої території. І було вирішено повністю зосередити 6-ту ЗВА на Велико-Бурлукському напрямку для реалізації задуму наступу на північному сході Харківської області, на схід від Сіверського Донця, по дирекціям, що сходяться у Великому Бурлуці (з напрямку Вовчанськ — Білий Колодязь і з плацдарму на Осколі через Григор'євку).
На даний момент у районі Вовчанська ворог, скажімо так, має досить скромні результати, але в смузі 6-ї ЗВА, тобто південніше, вони більш значні. Тому, на мою думку, має сенс детальніше розглянути саму цю армію, яка, очевидно, у найближчому майбутньому неодноразово стане ще одним «джерелом новин» з фронту.
Ця армія вторглася на територію України, маючи у своєму складі дві «лінійні» окремі мотострілецькі бригади (омсбр) — 25-ту та 138-му омсбр. Які пізніше, у рамках підготовки російським командуванням «Стратегічного наступу 2024-2025 років» та формування Ленінградського військового округу (ЛВО, «у миру» — УВ «Север»), були реорганізовані відповідно у мотострілецькі дивізії (мсд) — у 68-му та 69-ту мсд. Хоча існують достатньо стійкі чутки, що принаймні одна з них, 68-ма мсд, була сформована «якось криво», ну, або «не зовсім повністю». Що це означає на практиці, я ще не зовсім розібрався...
Окрім них, до складу армії входять бригади — артилерійська (9-та абр), ракетна (26-та рбр), зенітна ракетна (5-та зрбр) та армійська окрема бригада управління (95-та обру).
Насправді ця армія не була широко відомою чимось особливо визначним під час нинішньої війни. Окрім, можливо, надмірних, за рівнем «могілізації» особового складу 25-ї омсбр, штурмів незабутнього села Синьківка (яке, до речі, досі частково контролюється ЗСУ) на північний схід від Куп'янська.
Однак 6-та ЗВА, принаймні для Збройних сил України, все ж-таки не є «ще однією черговою російською армією». З двох основних причин:
- Вона явно спрямована на виконання досить перспективного оперативно-тактичного завдання — витіснення ЗСУ з усього східного берега Сіверського Донця в північно-східній частині Харківської області (фактично, цій армії доручено здійснити своєрідний «реванш» за український наступ восени 2022 року). Який, у разі його успішної реалізації 6-ю ЗВА, може стати тією «стратегічною соломиною», що матиме дуже негативний вплив на весь наш стратегічний «горб». Адже, насправді, це, по суті, поверне російські війська, образно кажучи, «під стіни Харкова».
- А друга причина – цією армією командує дуже «видатна» для України особа — генерал-лейтенант Сергій Стороженко (до речі, уродженець Харківської області). Так, наш колишній (у сенсі, ЗСУ) полковник і колишній командир 36-ї окремої бригади берегової оборони ЗСУ з Криму.
Випускник Київського інституту сухопутних військ (1996 року, здається, навіть, факультету військової розвідки) та Національного університету оборони України (2011), учасник миротворчої місії в Косово (КФОР) і водночас ... зрадник і воєнний злочинець. Оскільки війська, безпосередньо підпорядковані йому, з впертістю та наполегливістю завдають вогневих ударів у його рідному регіоні України не лише по військових об'єктах, а й по досить цивільних мешканцях, їхніх домівках, а також по цивільній інфраструктурі. Більше того, здійснюється все це, явно за прямим наказом цього опариша, «задрапірованого» у російські генералські лампаси.
У своїх нових «господарів» цей придурок значно виріс — з полковника до цілого генерал-лейтенанта, і навіть закінчив тамтешню «военную академию генерального штаба» у 2018 році. За цей термін, він обіймав різні посади, що характерно, зовсім «не останні» — від начальника штабу 35-ї ЗВA до заступника командувача Тихоокеанського флоту.
Й зовсім не випадково саме цей «мудак» був призначений пуйлом командувати 6-ю армією, націленою саме на Харківську область. Адже вона є для нього формально рідною. Цей колишній полковник ЗСУ, має майже «реактивну» та успішну кар'єру в армії ри-фи (від командира 126-ї окремої бригади берегової оборони зс рф до командувача загальновійськовою армією й заступника командувача флоту з берегових військ), якою не кожен «великоросс» може похвалитися. В цьому сенсі, він безперечно є цілком популярним і досить наочним прикладом «правильного украинца» для російської пропаганди. А також, як на мене, дуже перспективним «об'єктом» для «роботи» хлопців Буданова чи Малюка.
Наскільки я розумію, окрім частин та з’єднань власне 6-ї ЗВА, у підпорядкуванні цій гидоті, в рамках «єдиного оперативного плану» оперативно-тактичної групи військ «Белгород – Харьков», зі складу УВ «Север» були також передані сили та засоби 11-го та 44-го армійських корпусів (АК), що діяли й продовжують діяти у напрямку Вовчанська. Так би мовити, аби посилити та покращити якість бойового управління військами, підвищити рівень їхньої взаємодії. А це щонайменше ще дві мотострілецькі дивізії — 18-та (11-й АК) та 72-га мсд (44-й АК). Правда, друга (72-га мсд), ймовірно, може діяти в цих напрямках (тобто на Вовчанському і власне Велико-Бурлукському) лише без двох своїх полків (30-й і 41-й мсп, наразі, ймовірно, «дуже зайняті» на Сумському напрямку).
Також є 14-й армійський корпус (це 71-ша мсд + 80-та омсбр). І хоча їх можна скоріше віднести до резерву всього УВ «Север» (у цьому сенсі, 71-ша мсд має у своєму складі лише два «штатних» мсп), поява сил і засобів цього армійського корпусу в смузі 6-ї ЗВА, як «решающего усиления» або «эшелона развития успеха» є дуже ймовірною.
Наразі ситуація на цьому напрямку виглядає наступним чином:
- 6-та ЗВА ворога, використовуючи свій плацдарм на Осколі (район від Червоного Першого до Строївки), який вона раніше захопила і спромоглася утримати, а також своє вклинення у прикордонній смугі в районі Мілового, перейшла до активних наступальних дій на ділянці Мілове — Красне Перше.
- При цьому, командування 6-ї ЗВА явно зосереджує основні зусилля у південній частині своєї смуги, у напрямках Кам’янка — Колодязне та Строївка — Дворічанське.
- Крім того, ворог явно став більш активним у тактичній зоні (очевидно, з метою скувати українські резерви) по напрямку Мілове — Амбарне.
- Підрозділи обох дивізій російської 6-ї армії (68-ма та 69-та мсд), а також низка підрозділів і формувань 11-го АК, фіксуються в атакуючих/штурмових діях по цим напрямкам.
- Станом на вчорашній ранок ворог зумів просунутися в напрямку Бологівка — Одрадне (захопивши останнє), підійти безпосередньо до Дворічанського і просунутися з боку Дворічанського заповідника в напрямку Нововасилівки.
Перспективи:
Ворог явно намагається обійти потенційно потужний «вузол» оборони ЗСУ в районі Колодязного з півночі (наступаючи через Одрадне) і з півдня (просуваючись у напрямку Нововасилівки та Мітрофанівки).
У цьому сенсі слід зазначити, що ворог, очевидно, має всі можливості перекинути свої додаткові сили в район Красне Перше, а також у район Одрадного та Дворічанського. Тому, на мою думку, найближчим часом слід очікувати (або краще сказати, продовження) активних наступальних дій ворога в напрямку Одрадне — Григорівка та від Красного Першого на Нововасилівку та Мітрофанівку.
Крім того, цілком можливо, що для забезпечення своїх дій у цих напрямках ворог посилить спроби взяти під контроль Амбарне (з подальшим наступом через нього на південь) і атакувати Фіголівку з плацдарму в районі Новомлинська.
У ширшому (оперативному) сенсі наразі на Харківському напрямку ми маємо справу з досить очевидною спробою командування противника створити для себе дуже зручні передумови, щоб ще більше «відкусити» досить вагомий «шматок» Харківської області на її північному сході. Майже ОДНОЧАСНА активізація противника безпосередньо у напрямках на Вовчанськ і Великий Бурлук з південного сходу, у цьому контексті, явно не може бути випадковою. Хоча я писав про таку можливість ще півтора роки тому, коли противник лише форсував (або збирався форсувати) Оскіл на північ від Куп'янська.
