З європейських політиків найбільше дивує Макрон. Сліпа віра у те, що з путіним можна домовитися, робить недавнього переможця президентських виборів чимось схожим на нашого Зеленського, а бажання зберегти обличчя на тлі невдач цього за визначеністю приреченого на поразку "дипломатичного формату" тільки посилює враження цієї схожості.
Буквально вчора мсьє Емманюель запропонував своє бачення місця України у європейському домі. Десь у сінях, у коридорі... На засіданні Європарламенту у Старсбурзі він сказав, що шлях Києва до членства в Євроунії буде довгим, а, отже, брюссельським чиновникам варто поміркувати над специфічним форматом "європейської спільноти" з Україною, яка б не передбачала повноправної участі у союзі.
Макрон зазначив, що ЄС, "з огляду на його рівень інтеграції та амбіції", не може бути єдиним організаційним органом Європи. Тож він пропонує не знижувати стандарти приєднання до ЄС, а створити паралельну структуру, до якої зможуть приєднатися колишні члени Євросоюзу або країни, які прагнуть стати його частиною в майбутньому.
Цікавим тут є один штришок. Під "колишніми членами" Унії французький лідер мав на увазі, безсумнівно, Велику Британію. Отже, макронівський формат передбачає, що Лондон зможе спілкуватися з ЄС за новими, ще не виписаними правилами, які мабуть, відрізнятимуться від постбрекситівських. Сумнівно, звісно.
Але згадка про Британію наштовхує на іншу думку. Париж цілком усвідомлює наслідки появи в ЄС України, яка: а) перебуває в орбіті США, і саме Америка найбільше впливає на перебіг війни з Росією; б) має добрі стосунки з Лондоном, завдяки постійним контактам військово-політичного керівництва з прем'єром Джонсоном; в) не проти створення своєрідної осі Лондон - Варшава - Київ, що невдовзі могла б трансформуватися у Балто-Чорноморський союз. Недаремно Дмитро Кулеба, відповідаючи на пропозиції Макрона, заявив: "Якщо ми не отримаємо статусу кандидата, це означає лише одне: що Європа намагається нас обдурити. І ми не збираємося це проковтнути". Небажання "ковтати образи", слід розуміти, трансформується у пошук нових форматів співпраці поза ЄС, не виключено, саме Балто-Чорноморської дуги.
Услід за Макроном про специфічний уклад стосунків з Україною заговорив і канцлер Німеччини Шольц. DW цитує: "Я хочу прямо сказати, що це дуже цікава пропозиція для рішення серйозних проблем, з якими ми зіштовхнулися". Чомусь для Шольца європейське членство України є "серйозною проблемою", натомість така ж перспектива для західнобалканських країн - ні.
Що б це все означало? Що і Франція, і Німеччина відчувають загрозу своєму лідерству у Старому світі, остерігаючись появи на Сході потужних центрів впливу, більш прихильних до Вашингтона і Лондона. Вони можуть шукати стонадцять причин такому станові справ, але насправді є одна: політична і бізнесово-політична меркантильність Парижа і Берліна у стосунках з терористичною росією, "шрьодеризація" німецької та французької еліт.
Прагнучи зараз бодай якось підрихтувати зіпсутий імідж "миротворців", обидва європейських центри аж пнуться у пропозиціях ілюзорних форматів. Тобто пробують "тягати каштани з кострища" руками України.
Макрон, мабуть, знає цей вираз з байки Лафонтена?..
