Знаєте, я дуже хочу щоб Україна перемогла. Неймовірно цього хочу.
Однак як економіст, який займається вивченням цього питання, я розумію наступне. Війни не виграються на полі бою. Війни виграються в тилу.
Особливо це твердження стосується довготривалих війн.
От мені цікаво, що серед моїх хейтерів хто небудь цікавився значенням терміну «війна на виснаження»? Ні? Ну так поцікавтесь. Буде корисно.
Якщо коротко, війна на виснаження це війна двух економік. І у таких війнах виграє та, яка зуміє налагодити для своєі армії поставки необхідної зброі. А потім завдяки цій зброі можна нанести втрати більші ніж здатність ворога їх відновлювати! Причому противник буде робити те саме і тому його треба перевершити в цих зусиллях, тобто бути ефективніше!!!
І я хочу підкреслити, що перевага необхідна в кількості та якості зброї, а не людей. Бо тільки економічно відсталі краіни намагаються досягти переваги в розмірі армії. Розвинені краіни досягають переваги в технологіях!
Так, нам в цьому плані зараз дуже допомагають союзники. Тільки мені здається, що будь-якій адекватній людині має бути зрозуміло просту річ - цієі допомоги недостатньо щоб переламати хід війни. Звичайно, декілька сотень танків можуть дозволити прорвати оборону противника в якісь точці, але наївно чекати що вони дозволять звільнити всі території. Чи ви думаєте вони маршем проїдуться по захопленим територіям?
Взагалі, якщо ви хочете трохи розуміти як наші союзники перемагали своїх супротивників, то почитайте про ту ж операцію Буря в Пустелі в 1991. І про кількісну та якісну перевагу сил ООН над силами Саддама Хусейна.
А взагалі чи хто небудь цікававися як зараз проводять операції НАТО? Вони не воюють так як ми зараз! В них нема виключно сухопутних операції! Вони спочатку ракетними та авіаударами вибивають все, ППО, потім склади, місця зосередження сил супротивника. Проріджують оборону, а потім сухопутні війська зачищають територію! Тільки для того, щоб це зробити, то треба не десятки, а тисячі літаків та ракет, як це було під час операція Буря в пустелі!
І знову ж таки, вся ця стратегія впроваджується тільки тому, що завдяки власній потужній економіці розвинені краіни можуть забезпечити власні війська достатніми засобами!
От тільки нажаль союзники не забезпечили і не забезпечать цією перевагою нас у цій війні з Росією.
І знову ж таки, це не значить що треба сісти руки і нічого не робити!
В першу чергу потрібно розуміти ці реалії. І як мінімум визнати, що наше майбутнє залежить від наших зусиль також! А цих зусиль ми прикладаємо самий мінімум!
І якщо ми дійсно хочемо перемогти у цій війні, то треба надіятись не на магічну силу контрнаступу. В кращому разі він домоможе виграти битву, але не війну.
Після контрнаступу ворог не перестане обстрілювати нас ракетами. Після контрнаступу армія ворога не закінчиться. І воєнна промисловість не зупиниться. Війна продовжиться, але на нових рубежах. І хіба це настільки складні матерії для розуміння?
А ту порцію хейту, яку я отримав по результатам вчорашнього посту, це не моє визнання майбутньої поразки. Це гірке розуміння того, що в суспільстві панують переможні настрої, які не базуються на реальному стані речей. І такий сценарій цілком можливий, якщо суспільство не визнає критичність ситуації.
Для перемоги над таким ворогом як Росія потрібно мобілізувати всі наші наявні економічні ресурси. Не тільки хлопців на фронт як це відбувається зараз. А потрібна робота в тилу. І не так, що я «доначу» на ЗСУ. Донатами таких ворогів здолати неможливо. Потрібна воєнна економіка! Тільки так у нас буде шанс на справжню перемогу! І чим раніше ми це зрозуміємо, тим краще для нас. А ми вже про&бали рік! Це як хвороба рак. Чим раніше ми його виявимо і почнемо лікувати, то тим більше шансів на одужання.
