Знаєте що смішить мене найбільше у передвиборчій риториці осіб, які нині називають себе націоналістами? Зараз розповім.
Розумієте, я був готовий що націоналісти напередодні виборів критикуватимуть недостатнє будівництво армії. Я був готовий, що вони будуть обурюватимуться через недостатню українізацію – аж до впадання у дрімучу фаріонщину. Але те, що відбувається зараз – мене просто добиває. «Націоналісти» ремствують про «піввареника», про низький рівень життя, про тарифи і про інші теми любі-дорогі серцю пересічного люмпена.
Повторюю. Націоналісти! Загріють з люмпеном!
Розумієте, на відміну від тих хто нині називає себе націоналістами, я все ж таки прочитав свого часу класиків українського націоналізму. І я дуже гарно знаю, що писали свого часу його батьки-основоположники. А саме за їхніми заповітами билися в криївках до останнього набою, худі й виснажені повстанці УПА – явно не думаючи ані про тарифи, ані про рівень власного життя. Я знаю як Дмитро Донцов громив свого часу ідеї переваги добробуту конкретної людини над інтересами держави. Цитую:
«У галицьких малоукраїнщв читаємо: “Добро народної маси є першою метою... патріота. Та в чім лежить це добро народньої маси? Передусім у матеріяльні вимоги справжнього людського життя. Добра пожива, ясні просторі помешкання, відповідна одіж, потрібний відпочинок після праці, – взагалі все те, що люди для свого фізичного життя потребують. Оце і є найконечніше національне добро…”. Оскільки взнеслішим від цього “вірую” міщанського соціялізму було “вірую” того гайдамацького ватажка, який півтораста літ тому писав до слідчої російської комісії: “Не за імущества втруждаємося, только аби віра християнська... не була б осквернена”. Але цей темний ватажок ще не міг читати Драгоманова, ані “Молодої України”... – Дмитро Донцов, «Націоналізм».
Зрозуміло? А от іще.
«Для соціялістів “найвищою метою є добро й розвій чоловіка” (себто одиниці). Вони також, розуміється, державники, але їм потрібна своя держава для того, щоб “наш мужик і наш зарібник мали кусник чорного хліба”. Так пишуть соціялісти, і мимоволі згадується все та сама приповідка – “коли б хліб та одежа”...Ну, а коли цей хліб буде не щодня, як, напр., було з німецьким “зарібником і мужиком” під час першої світової війни і бльокади, що тоді? – Тоді, очевидно, наступає право сецесії і “самовизначення” своєї державної приналежности для кляси…» - Дмитро Донцов, «Націоналізм».
І Дмитро Донцов, взагалі то, знав про що писав. Дмитро Донцов – це колишній керівник Української телеграфної агенції при уряді гетьмана Скоропадського. Дмитро Донцов гарно бачив як народні маси пішли за тодішніми «всепропадлами», що проповідували як раз ідеї «Передусім матеріяльні вимоги справжнього людського життя», висміяні ним пізніше. Дмитро Донцов бачив, як керуючись тими самими ідеями «Передусім матеріяльні вимоги справжнього людського життя», ніжно любимі Петлюрою повстанські отамани масово почали переходити на бік більшовиків, і як боронили країну ті хто керувався ідеями близькими до наведеного ним же пізніше гайдамацького ватажка: «Не за імущества втруждаємося, только аби Україна не була б осквернена». Чорні запроржці, сердюки, синьожупанники, Січові стрільці…
Саме тому Дмитро Донцов почав пізніше формулювати ідеї, викладені ним згодом у «Націоналізмі», бо наочно бачив, іти за ідеєю «Передусім у матеріяльні вимоги справжнього людського життя» - це гарантовано опинитися під чужою владою.
Тож за логікою Дмитра Донцова і його прибічників, нинішня влада діє ще вельми м'яко і чоловіколюбно. Треба - набагато жорсткіше. Тотальна мобілізація. Промисловість - під контроль. Тотальний контроль над ЗМІ. Шокові реформи - швидко і безжально. Все для фронту - все для перемоги, як у Британії 1942 р.
Але то - було тоді. Нині «націоналісти» сповідують ідеї як раз таки висміяні і відкинуті Донцовим: «Передусім матеріяльні вимоги справжнього людського життя». Чому? Мені очевидно, бо цікавить нинішніх «націоналістів» не ідея держави, а несамовита жага влади. Ба більше, сучасні «націоналісти» НЕ читали класиків українського націоналізму. Я гарно пам’ятаю як зимою 15-го запитав правосеків, чиї тези їх приваблюють більше – Донцова чи Сциборського? Відповіддю мені було розгублене кліпання очима і: «Е-е-е-е… А ета кто такіє?»
А отже, ніякі вони не націоналісти – вони звичайна лівота. Соціалісти-популісти. Нічим не відмінні від прибічників Тимошенко або Гриценка. Просто «вареничні націоналісти».
