Якщо ми, українці, хочемо бачити в своїй країні свою, проукраїнську владу, то це можливо лише двома шляхами: переворотом або виборами.
Шлях перший. Силове захоплення влади, державний переворот, розпуск всіх інших партій, включно з проукраїнськими, але «неправильними», один кандидат в бюлетені, диктатура. На цьому моменті Україна стає на один щабель з Росією, Білоруссю, Північною Кореєю і так далі, втрачає підтримку міжнародних партнерів і залишається віч-на-віч з багатомільярдною дірою в бюджеті, без кредитів, без інвестицій, без нічого, як країна-вигнанець.
Є і плюси: якщо пощастить опинитися з правильної сторони табурету, можна спостерігати, як репресують ворогів. Мінуси: може не пощастити.
Шлях другий. Вигравати вибори.
Мінуси: це важко, довго, дорого. Дуже дорого. І шанси на перемогу, м‘яко кажучи, не стовідсоткові. Треба переконати більшість виборців у тому, що твій кандидат і твоя партія кращі за інших. Мова йде про мільйони людей, кожен з яких має своїх тарганів у голові і немає жодного ідеального. Хтось з них за «руський мир», хтось проти вакцинації, хтось лікується гомеопатією від СНІДу, хтось вірить у єврейський заколот, а хтось – у те, що американці не були на Місяці. І так, їх треба переконати зробити правильний вибір. Такі правила гри. Це демократія. Антитеза диктатурі.
Плюси: це єдиний шлях отримати легітимну проукраїнську владу.
Все. Крапка. Третій шлях – лише уві сні. Або ти працюєш з людьми, агітуєш, рекламуєш себе і свої ідеї, переконуєш їх – або ні. У випадку цього «ні» ти або назавжди втрачаєш надію отримати владу, залишаючись вічною опозицією, або захоплюєш цю владу силовим шляхом і стаєш Лукашенком. Немає інших варіантів. Не. Ма. Є. Вибір максимально простий.
Я не хочу бути вічним опозиціонером. Я хочу змінювати країну, вести її у західному напрямку, втілювати у життя свої ідеї, реалізовувати те, у що я вірю. І більше того: я хочу, щоб у мої ідеї повірили всі. Кожен. Добровільно і без примусу. Щоб ті, хто зараз вірить у «руській мир», повірили б у Україну. Щоб ті, хто орієнтується на соціалістів, відвернулися б від них на користь правих ідей. Щоб ті, хто зараз помиляється, перестали помилятися.
Я вважаю, що якщо зламано ніготь, то це ще не привід відрізати всю кінцівку циркулярною пилою.
Я вірю, що мої ідеї правильні. А отже, я зможу переконати у них людей. Не відразу. Не за два дні. Але зможу.
Якщо вистачить сил.
