Про церкву московського патріархату, попів та їх роль у війні, я пишу дуже часто. Бо, знаєте, коли усе побачив на власні очі, пережив особисто, то воно не відпускає. Церква, людина у рясі досі викликають у мене тригерний стан. Я не про віру, це інше. Я про «слуг» «віри».
Усе, що пов’язано з московським патріархатом для мене це війна та окупація. Навіть окупація віри. Бо фактично мп приватизував віру, церкву, право людини на свободу віросповідання транслюючи людям у мозок наративи «хто не з нами, той проти нас», «хто не ходить у «истинную» церков, той слуга диявола», «усі інші віри, це від диявола. Лише московське православіє від бога».
Про російську церкву, яка просто є відділом кдб та фсб й немає ніякого відношення ні до церкви, ні до православ’я, а є лише засобом маніпулювання та керування соціумом, я теж написала досить багато, бо, так вже склалося, що релігія це теж фронт.
Як би не називалася та церква чи прихід, я маю на увазі УПЦ МП, як би не ховали вони ось це «МП», все одно від них тхне брехнею, війною та совком, бо віра, це те, що ці люди не можуть прийняти без відповідних деректив та проведення масових кампаній.
Саме тому, мп, кремль так агресивно веде боротьбу за свою паству, бо це ті, хто винесуть російським військам ключі від будь якого міста в будь якій країні світу.
Для мене назавжди служки мп, це слуги диявола, слуги війни, фсбшники та прихвостні кремля. Я досі не розумію людей, які кажуть, що «упц це українська церква», тихо ковтаючи дві останні букви- «мп- московського патріархату».
Чому таке ставлення? Це питання не поставлять ті, хто читає мій блог на ІС з 2014-го року.
Нагадаю, я жила у місті Довжанськ, Луганської області, то війну спостерігала наочно, як й те, що відбувалося у церквах, де людей підбурювали проти України, святили російську зброю, переховували російських солдатів, надавали їм благословення не тільки на вбивства українців, а й на згвалтування, тортури, знищення цілих родин – «бог все простит, ведь вы убиваете врагов Отечества, это богоугодное дело, война, это уничтожение врагов Господних».
Як вам настанова? Ото ж, то, думаю, питання щодо мого упередженого ставлення до упц мп, відпадають.
Ну, й те, що більшість так званих «прихожан» церкви мп, взагалі не знають ні Святе Писання, ні розділяють православ’я та язичництво, а про мусульман знають лише те, що «те, кто носит паранджу», то про яку «истинную веру» може йти мова.
Усі ці 10 років «переселення», читай вигнання, я пишу про злочини попів та пастви мп. Чому? Бо це вбивче павутиння має неабиякий вплив на Україну та розкинуло свої тенета по селам й містам України, готуючи їх до «асвабаждения».
Шкода, але здебільшого люди не вірять ВПО. Бо ж ми «наговариваем на святых отцов из-за своего никому не нужного патриотизма», «отрабатываем деньги запада», «церковь такого не делает, докажите», «церьков вне политики»… Що я тільки не чула російською та українською у захист упц пм.
Написати ще один допис мене підштовхнула ситуація, що наразі відбувається у Каневі. Тут йде шалений двобій вірян за Успенський собор, який не законно місцева влада передала у користування цпц мп.
Днями 450 вірян проголосували за вихід Успенського собору з Української православної церкви мп й об’єднання з Православною церквою України.
20 років (!!!) українська святиня перебувала у приватній власності московського патріархату. Як й хто це зробив, доволі зрозуміло. На це питання багато людей відповідають «такі були часи». Триває касаційний розгляд у справі повернення будівлі собору до державної власності.
Наступним кроком вірян ПЦУ стане звернення до держави з проханням їм передати у користування Успенський собор – один із найдавніших храмів України.
В цей же час у Соборі проводили альтернативні збори віряни УПЦ мп, які не підтримували перехід церкви до ПЦУ.
Що страшніше за все, це те, що серед вірян УПЦ мп люди, рідні яких воюють або загиблі від рук російських окупантів. Вони досі вважають, що релігія та віра поза політикою та війною.
Чим закінчиться цей двобій, я не знаю. Бо не є вірянкою ні ПЦУ, ні УПЦ, чому, пояснила одразу – тригер щодо церкви.
Здебільшого люди, які не підтримують перехід Успенського Собору до ПЦУ посилаються на «ми так звикли, «ми тут дітей хрестили», «усе життя так було». Особливо смішно було чути, що «не можливо казати на УПЦ, що вона московського патріархату, бо служба ведеться церковнослов’янською мовою».
Дуже боляче було слухати розповіді: «Мій син військовий загинув на війні, але якщо церква перейде до ПЦУ, то ходити до неї я, мабуть, не буду, бо не впевнена в канонічності тієї церкви»… Усе це тільки підтвердило мої побоювання: це вбивче павутиння нас вбиває.
Канівський Успенський собор українці заклали у 1144 році, це один із найстаріших Соборів України. На московії ще тільки жаби на болоті квакали, а в Каневі вже стояв Собор. Як ви розумієте, це історична пам’ятка. Як її передали у приватну власність УПЦ мп, те ще питання. Чи будуть покарані ті, хто це зробив, питання наразі не стоїть взагалі.
Проти повернення історичної пам’ятки державі віряни та служки УПЦ мп, які вважають, що Собор це «майно монахів», яке вони «просто собі повернули у власність».
Що таке УПЦ мп на Черкащині, я теж писала. Чотири священники з Черкащини потрапили в «Патріарший календар», який випустили на москві, бо їх там вважають мучениками та архієреями московського патріархату. Це митрополит Черкаський і Канівський Феодосій; митрополит Уманський і Звенигородський Пантелеймон; архієпископ Золотоніський, вікарій Черкаської єпархії Іоан; єпископ Корсунь-Шевченківського, вікарій Черкаської єпархії Антоній.
Напевне мають нагороди від кремля, російське громадянство та чекають «асвабадителей». Бо ж пропаганда руського миру та паплюження ЗСУ від них лунає кожен день, як би не старалися співробітники СБУ запроторити митрополита Черкаського та Канівського Феодосія за грати, суд обирає м’які запобіжні заходи, що дозволяє «герою сво» вести службу у церкві та канал на Ютубі. Цікаво у якого злочинця в Україні є такі привілеї?
У вірян УПЦ мп є свій телеграм-канал «Дозор», який вільно працює поза увагою СБУ. На цьому каналі доволі багато пропаганди, агресія щодо вірян ПЦУ, знецінювання ЗСУ та усі «історичні» «свідчення» щодо «правильной веры» и «правильной церкви». Ось вам й «релігія поза політики».
Визнання мп терористичним угрупованням вирішило б багато проблем. Але, знову ж таки, віряни мп настільки впевнені в непохитності наратива «одна правильная вера, один правильный патриархат», що приймуть це визнання за «притиснение».
Свобода віросповідання, це безумовна ознака та привілея демократичної країни, згодна, але коли одне з «віросповідань» фактично є окупантом твоєї країни та вбиває твоїх співгромадян, що робити тоді?
