Бачимо, як росія знову реалізувала перевагу, яку надає постійна налагоджена комунікація із оточенням Трампа.
Але чому путін продає Трампу дизель, а Україна - пояснення, чому цього не варто робити?
У дизельній домовленості Трампа з путіним є одна цікава деталь.
росія, чиї нафтопереробні заводи потерпають від українських ударів, раптом обіцяє Америці мільйони тонн дизеля.
Трамп обіцяє американським фермерам і далекобійникам зниження цін.
А США послаблюють санкційні обмеження на російський дизель.
Перша партія - 300 тисяч тонн. Приблизно 14 годин американського споживання. Усі обіцяні 4,8 мільйона тонн - близько дев’яти днів. Причому поставки розтягнуті в часі.
Тому постачання - не про економічний, а про психологічний та економічний ефект.
Звичайно, навіть порівняно невеликі додаткові обсяги можуть впливати на світові ціни. Але вони не забезпечать обіцяне диво. Лише створять обіцянку - і позитивну асоціацію з росіянами. Щоб не було думок застосовувати санкційний закон Грема.
До речі, от санкційне послаблення - цілком реальне.
Ба більше.
За повідомленням Axios, американці просили Україну припинити удари по російських НПЗ. Зеленський пропонував взаємне припинення ударів по енергетиці. А путін навіть не погодився відновити мирні переговори.
Тобто виходить дивна конструкція: Україна послаблює російську воєнну економіку, а росія отримує економічну поступку від США.
Зеленський назвав це «слабким ходом сильного партнера». Відкликав делегацію з переговорів. Заробляє бали у внутрішній політиці - лишаючи пастку назовні розкритою. З усіма можливими і вірогідними наслідками.
Так, не він цю пастку створив. Але що зроблено, щоб у такі пастки не потрапляти? Уже ж роки і роки взаємодії з Трампом мали б чогось навчити.
Але зараз важливіше навіть інше запитання.
Чому ми взагалі змагаємося з путіним за те, хто краще _пояснить_ Трампу його власні інтереси?
Багато з них лежить на поверхні.
Згадаємо 2017 рік.
Тоді президент Порошенко вибудовував
відносини з першою адміністрацією Трампа не лише навколо прохання допомогти Україні.
Україна домовлялася про закупівлю американського вугілля. Згодом - локомотивів General Electric.
Американські робочі місця. Американські підприємства. Вигідні контракти.
І в той самий період адміністрація Трампа ухвалила рішення про надання Україні Javelin.
Але це була політика, у якій Україна пропонувала Америці не тільки проблему, а й вигоду від співпраці.
А що ми можемо запропонувати сьогодні?
Та навіть більше.
Українські технології боротьби з дронами. Досвід захисту міст та енергетики від масованих атак. Спільні оборонні виробництва. Інвестиційні й промислові проєкти, які створюватимуть робочі місця і в Україні, і в США.
Трамп хоче результатів для американців? Чудово. Давайте пропонувати результати.
У нас же навіть рідкісноземельна ресурсна угода є? Що там із нею?
Бо якщо лише сперечатися, чому він неправильно домовився з путіним - це не дає результату.
А нам потрібен саме він, а не красива програшна поза.
І ще одне.
Україна роками витрачає мільярди гривень на державне телемовлення, зокрема телемарафон. А чи співмірні ресурси спрямовуємо на те, щоб про Україну знали й розуміли її позицію в самих Сполучених Штатах?
Адже значна частина американських консерваторів зовсім не симпатизує росії. Але це ще не означає автоматичної підтримки допомоги Україні.
Потрібно показувати, чому сильна Україна вигідна самій Америці.
У 2017 році ми пропонували США купувати вугілля й продавати нам локомотиви. У 2026-му можемо разом створювати технології, які потрібні американській армії та промисловості.
путін може запропонувати Трампу дизель.
Україна може запропонувати спільні рішення.
Звісно, це потребує пояснення - бо дизель гарно виглядає у вечірніх новинах, а «співпрацю» ще треба реалізувати.
Але це питання комунікації.
А в них же наша влада нібито сильна?
Чи вже і тут ні?
