Видатні постаті української історії: Микола Хвильовий (Микола Фітільов) (1893—1933)

Видатні постаті української історії: Микола Хвильовий (Микола Фітільов) (1893—1933)

Життя, творчість і смерть Миколи Хвильового стали символами «Розстріляного відродження». Унікально обдарований поет і прозаїк, розумний і чесний публіцист, прихильник «націонал-комунізму», тобто комунізму «з українським обличчям», він мужньо протистояв тоталітарному сталінському режиму.

Микола Фітільов народився в Тростянці Сумської області, в сім’ї вчителів. У 1916 році закінчив Богодухівську гімназію. Як і більшість його однолітків, воював на фронтах Першої світової та громадянської воєн, в 1919 році став членом більшовицької партії, щиро повіривши, що ідеї комунізму здатні змінити світ.

Ця романтична віра відбилася в перших же збірках його поезій «Молодість» (1921 р.) і «Світанкові симфонії» (1922 p.), опублікованих під псевдонімом Микола Хвильовий. У 1921 році Хвильовий переїжджає до Харкова і активно включається в літературно-художнє життя. Виходить збірка його прози «Сині етюди» (1923 p.), яка стає новим етапом у розвитку української літератури. Головне в його новелах — проблема людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка гостро усвідомлює трагізм сучасного світу.

На хвилі політики «українізації» у творчому середовищі виникає безліч організацій, і Хвильовий стає засновником і членом таких відомих об’єднань, як «Гарт» (1923 р.) і ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) (1925 p.). Він завзято міркує над історичними долями України та української культури, і ці міркування виливаються в цикли памфлетів «Камо грядеші?», «Думки проти течії» і «Україна чи Малоросія». Всупереч «москвофілам», Хвильовий стверджував, що українська культура з найдавніших часів була орієнтована на Європу, і для того щоб стати вільним і самобутнім, сучасне мистецтво України повинне позбутися психологічної залежності від колишньої імперії. «Геть від Москви! Дайош Європу!» — проголосив Хвильовий. Це гасло було витлумачене владою як заклик до відриву України від Радянського союзу. На письменника обрушився шквал обвинувачень у «буржуазному націоналізмі».

Опубліковані письменником у другій половині двадцятих років романи «Вальдшнепи», «Санаторна зона» і «Сентиментальна історія» користувалися величезним попитом і стали видатним явищем в українській прозі того часу. Але і вони стали приводом для цькування та нападок. Письменникові довелося «визнати свої помилки» і вийти зі складу ВАПЛІТЕ, щоб цю творчу організацію не було розпущено.

Покаяння було всього лише тактичним ходом. У заснованих Хвильовим на рубежі тридцятих років журналах «Літературний ярмарок» і «Пролетфронт» він продовжував обстоювати свої погляди, але обидва журнали були закриті за наказом партійного керівництва. Письменник опинився відрізаним від літературного життя.

У цей час в Україні вибухнув Голодомор. Хвильовий здійснив кілька поїздок по Слобожанщині. Жахлива картина національної катастрофи відкрилася йому у всій повноті. У ті ж дні НКВС заарештувала його близького друга, письменника Михайла Ялового — розпочиналися масові репресії проти творчої інтелігенції.

Ясно усвідомлюючи, що долю його вирішено, 13 травня 1933 року Микола Хвильовий покінчив із собою. Його твори залишалися під забороною до падіння комуністичного режиму і розпаду СРСР.