29 серпня 1561 року на світ з’явилася одна з наших національних святинь — Пересопницьке Євангеліє. Це був перший в історії переклад Священного Писання на живу народну мову, який зробив Слово Христа доступним і виразним для кожного українця. І сама книга є унікальним витвором мистецтва, що увібрав у себе майстерність переписувачів, майстрів мініатюри, золотоковалів і ювелірів. Нині на Пересопницькому Євангелії присягають на вірність народу знов обрані президенти України.
Без Настасії Гольшанської-Заславської велика книга ніколи не була б створена. Ця воістину непересічна жінка походила з роду князів Гольшанських-Дубровицьких, пов’язаного кревним спорідненням із домом Володимира Великого, хрестителя України-Русі. Батько Настасії, князь
Юрій Гольшанський, прославився як меценат і збирач однієї з найбільших і найцінніших бібліотек Східної Європи, що нараховувала більше 20 тис. томів.
Шлюб Настасії Гольшанської з князем Кузьмою Заславським виявився недовгим, Заславський незабаром помер, і на той час, коли у неї виникла думка про створення «Євангелія для всіх», Настасія прийняла чернечий постриг, а незабаром стала ігуменею монастиря в Заславлі, прийнявши нове ім’я — Парасковія. У цей час Волинь опинилася під впливом католицької церкви, і однією з цілей перекладу Священного Писання живою мовою було зміцнення основ православ’я в народі. Із часом церковнослов’янська мова дедалі більше віддалялася від живої народної мови, і малозрозумілі богослужіння вже не задовольняли духовних потреб українців.
Ставши на чолі монастиря, Настасія взялася за втілення свого задуму. Робота над Книгою почалася в 1556 році. Знадобилося майже шість років і величезні кошти, щоб втілити задум, який виявився надзвичайно актуальним. Це було століття, коли уся Європа, починаючи з Лютера, почала перекладати Біблію з латини живими національними мовами. До роботи над «художнім втіленням» зробленого ігуменею перекладу було залучено кращих майстрів свого часу, тому й вигляд у книги унікальний — тут поєднуються ренесансні мотиви з національними українськими орнаментами, найтонша робота золотоковалів і ювелірів із майстерністю книжкової мініатюри.
Настасія Гольшанська-Заславська закінчила свої дні в монастирській обителі. А Пересопницьке Євангеліє зажило своїм власним життям.
Його мандрівки та пригоди відомі дослідникам далеко не повністю, але вірогідно те, що у квітні 1701 року не хто інший як ясновельможний гетьман Іван Мазепа подарував велику книгу Переяславському кафедральному собору, де вона і була через півтора століття потому виявлена дослідником української культури Павлом Житецьким.
