Кіно увійшло в наше життя на рубежі 19 і 20 сторіч і відразу ж завоювало мільйони прихильників. Особливе місце в новому мистецтві належало жінці. Ролі в німих «кінодрамах» потребували від акторок рідкісного таланту — здатності передавати драматизм сюжету винятково жестами, мімікою, виразом очей, позами. Однією з першовідкривачок нової акторської техніки була Віра Холодна, яка стала на ціле століття втіленням нечуваної слави і трагічної долі.
Віра народилася в Полтаві, в сім’ї вчителя гімназії Василя Левченка. Незабаром її батько раптово помер. Вона вже закінчувала гімназію, коли мати зважилася на переїзд із Полтави до Москви, де жили далекі родичі. На гімназичному випускному балі Віра познайомилася з молодим юристом Холодним і незабаром вийшла за нього заміж.
Із самого раннього дитинства Віра Холодна мріяла стати акторкою. Вона недовго навчалася в балетному училищі Великого театру, але заняття незабаром довелося залишити. Чоловік її був близьким до артистичних кіл, і Віра часто зустрічалась з драматургами, поетами, музикантами. Її друзі були впевнені, що Віра присвятить життя театру, але вона обрала кіно, яке на той час усе ще вважалося чимось на зразок балагана. Восени 1914 року до фірми «Тіман і Рейнгард», яка випускала популярні картини під загальною назвою «Російська золота серія», прийшла молода акторка з дуже багатообіцяючою зовнішністю. Режисер Владислав Гардін, зачарований її красою, зняв Віру в декількох епізодах своєї «Анни Кареніної». Але по-справжньому «відкрив» акторку для кіно режисер фірми Ханжонкова Євген Бауер, знявши її в головній ролі у фільмі «Пісня торжествуючого кохання». Вихід фільму на екрани став справжнім тріумфом. Глядач юрбами сунув «на Віру Холодну».
Вона знімалася всього три роки і зіграла в кіно близько сотні ролей. Точне число фільмів за участю Віри Холодної майже неможливо встановити: більшість із них не збереглося. Майстерність акторки, що викликала захват відвідувачів кінозалів, не залишилася непоміченою. Костянтин Станіславський запропонував їй роль Катерини в «Грозі» Островського і запросив вступити до трупи Художнього театру, що було справжнім визнанням великого артистичного таланту. Однак Віра вже не могла відмовитися від кіно. Вибір було зроблено, і багато в чому він визначив її подальшу долю.
У 1918 році фірмі Ханжонкова через події громадянської війни довелося переїхати до Одеси. На цей час Віра стала найзнаменитішою кіноактрисою Росії і сама ще не усвідомлювала, наскільки велика її слава. Однак часи ставали дедалі тривожнішими: іноземна інтервенція на півдні України, голод і невпевненість у завтрашньому дні. Лише робота рятує її, одночасно виснажуючи сили.
Узимку 1919 року на Одесу обрушилася епідемія «іспанки» — вірусного грипу, що протікав настільки тяжко, що, за даними статистики, його жертвами стало більше людей, ніж загинуло на фронтах Першої світової війни. Віра Холодна занедужує в найтяжчій формі.
А 16 лютого 1919 року її серце не впоралося і з хворобою.
Остання стрічка двадцятишестирічної акторки так і залишилася недознятою. Але ім’я українки Віри Холодної назавжди залишиться поруч з іменами видатних жінок світового кінематографу: Асти Нільсен, Поли Негрі, Грети Гарбо та Марлен Дітріх.
