Путін і дає. Дає надію і іллюзію.
Для підліткової закоханості цього достатньо. Для завершення війни і отримання такої бажаної Нобелівської премії миру вже наступного року - недостатньо.
Чи це те, що треба Трампу? Хто зна. Але це точно не те, що треба нам.
І Трамп і Путін поки що торгують повітрям. Навіть якби томагавки і приїхали в Україну, щоб потім полетіти в Росію, вони мало б що змінили на полі бою і в стані економіки Росії. 50 крилатих ракет - це одноразовий обстріл України з боку Росії з корекцією на більшу територію і економіку. Але для нас то був би приємний політичний прогрес.
Навіть якщо Рубіо з Лавровим зможуть досягти домовленості про зустріч Трампа і Путіна в Будапешті, то мало як вплине на завершення війни. І на позиції на полі бою.
Поки Путін здатен продавати Трампу іллюзії і не готовий завершувати війну, метод томагавка і пряника працювати не буде. Бо з Путіним працює тільки метод томагавка і санкцій. А Трамп цього не хоче. Незважаючи на всі публікації у західній пресі про те, як Трамп сильно злий на Путіна. Бо надії і іллюзії перемагають. Коли тобі 18 років. І коли тобі 80.
І не треба ілюзій для нас щодо мит на Китай у розмірі 500 відсотків. Бо це йде не в рамках миротворення, а є частиною торгівельної війни Трампа і Китаю. І там вже і так є погроза мит па 100 відсотків. Скільки там додати згори, 500, 1000 чи 100500 вже немає значення.
Чи все пропало? Ні, бо справа репараційного кредита просувається. Бо ЄС підвищує чек. А Путін не може. І ці гроші підуть і на американську зброю. І може навіть на кілька томагавків свого часу. Бо є і певні просування в питанні Індії, яка вже готова замінити принаймні частину російської нафти на американську.
Просто не треба було чекати дива від вечора у Білому Домі. І головне, щоб не сталось біди.
