"Виникає таке чувство, що Бог десь наказує нас за щось…" - Тамара Горіха Зерня

"Виникає таке чувство, що Бог десь наказує нас за щось…" - Тамара Горіха Зерня

Це, звичайно, добре, коли справджуються твої прогнози. Тобто нічого доброго загалом, але повчально.
Але знаєте що відрізняє одну четверту виборців від трьох четвертих? Нас відрізняє те, що ми не припиняємо думати навіть після того, як виявляємося правими.
Те що сталося зараз – вже пройдений етап, ми його проїхали. Не на цьому потрібно зосередитися. За шкарпетками і кульочками у супермаркеті видно значно серйознішу проблему. Видно те, чого ми боялися і одночасно очікували з весни 19-го. Ця проблема називається «Велика Остання Гастроль».
Ні, не Вовина. Вова це так, піна на воді, сьогодні є, завтра нема і забудуть як звали. Остання гастроль путіна.
Сподіваюсь, усі наші бачать зрежисований характер тарифних майданів. Та звісно бачать, якщо навіть на ватних пабліках задаються запитанням: ой, а як це так вийшло, що всі прям так домовилися і вийшли в один день у різних містах? Ой, а хто це там за мужчина більше всіх на мітингу кричав, хтось його знає? І навіть – о боги, це top level, це чи майже зародки критичного мислення – «а чого це ми ідемо дорогу перекривати? При чому це дорогу? Давайте іти до міської ради!»
Ну чого ви, дайте їм іще сто днів, вони здогадаються, куди треба іти.
Але виникає таке чувство, що Бог десь наказує нас за щось… і що ста днів у нас не буде.
Тому що одночасно з тарифною розкачкою ми бачимо, як нам виводять Бойка у лідери виборчих симпатій. Одночасно з Бойком бачимо, як Зе і компанія з усіх сил підіграють опезеже, словом і ділом посилюючи хаос, і одночасно знищують проукраїнську опозицію.
Одночасно зі Степановим і буковелями ми бачимо ознаки реальної, а не медійної, катастрофи і розуміємо, що до справжнього локдауну, коли зупиняться виплати субсидій, пенсій і зарплат бюджетникам лишилися лічені тижні.
Ми з тривогою піднімаємося навшпиньки і шукаємо вишеньку на торті. Вона обов’язково повинна бути, це фірмовий стиль. І знаходимо вишеньку: теракт на газопроводі у Полтавській області і сьогоднішній теракт у Вінницькому дитсадку, коли діти підірвалися на саморобному вибуховому пристрої.
Вони завжди так роблять, у кожній країні, де «нє канчаются русскіє інтєрєси.». Вони просуватимуть своїх креатур у димовій завісі з хаосу, паніки, терору і провокацій.
І ось у цей момент нам із вами потрібно зібратися і прямо проговорити важливе. Ми не граємо у гру «або Вова, або російський реванш». Ми не обираємо між двома сортами гімна. Ми гуртуємося довкола нашого, українського лідера, і перемагаємо і на виборах, і у разі чого – у силовому протистоянні.
На щастя, українцям є довкола кого об’єднатися, і треба бути сліпим, щоб це заперечувати.