Якщо вже і говорити про вищий пілотаж в дипломатії, то треба повернутись на декілька років назад. Бо те що зараз ми бачимо схоже на фразу зі старого гумористичного номеру часів срср, «Тут играем. Тут рыбу заворачиваем».
Мій особистий рейтинг подій, де Україна у дипломатичному плані зробила неможливе.
Перше місце. Підписання в лютому 2015 року комплексу заходів щодо виконання Мінських угод. Я не знаю, як це вдалось пʼятому Президенту України, але тоді він виграв для країни ресурс, якого у нас не було жодним чином. Взагалі не було. І союзники би його не дали, скільки не проси. І не придбати ніде, за усі гроші світу. Цей ресурс… час! Росія потім клацала зубами, але вже нічого не могла зробити. Є документ який фактично їй звʼязав руки. Хто не в курсі нагадаю, що наприклад навесні 2015 року, українську армію нема було у що вдягати та взувати. Нам конче був потрібен час. І ми його отримали. Але цим ресурсом треба було вміло користуватись. На жаль, з 2019 року замість високої дипломатії почався КВК, відверті загравання із агресором і так далі. Що врешті решт і призвело до 24.02.2022.
Друге місце. Як не дивно, але це отримання Україною Томосу. В питаннях православної церкви, де правила бал Москва із своїми шаленими фінансовими ресурсами та впливом, зробити її «в одні ворота», це щось поза моєю уявою. Скільки було думок, чуток, домислів, припущень в інформаційному полі. Безліч аналітиків, експертів, політологів не закривали рота. Але майже усі вони сходились до одного слова… ніколи. Тобто ніколи Україна не отримає Томос, документ який чекали сторіччями. Не та вагова категорія, протистояти рпц. Сподіваюсь не треба пояснювати, який вплив (і міжнародний також) має російська церква?! Але все ж таки Україна отримала те, про що мріяла довгі роки. Якось я спитав у Rostyslav Pavlenko, як їм це вдалось? Він лише посміхнувся і пообіцяв колись розповісти.
Ну і трете місце. Отримання Україною безвізового режиму із ЄС. Ще раз, хто не зрозумів про що я?! Країна. В якій фактично йде війна. Якимось чином. Але отримує начебто неможливе. Можливість до своїх громадян подорожувати Європою лише показавши паспорт на кордоні. Причому, все необхідне, усі забаганки ЄС, Україна виконала максимально швидко. Як колись сказав Петро Порошенко, він дотиснув європейських чиновників аби вони дали обіцянку. Якщо ми виконаємо усі їх вимоги, вони нададуть Україні безвіз. Ми виконали свою частку домовленостей, а потім вже Європа змушена була виконати свої обіцянки.
Більш чим впевнений, що усі три приклади увійдуть (якщо вже не увійшли) до підручників дипломатії. Як нагальний приклад того, що навіть у повністю програшних ситуаціях, коли у тебе начебто немає жодного шансу схили ситуацію на свою користь (як було в Мінську у лютому 2015 року), можна поставити ворогу пастку і врешті решт вийти переможцем.
p.s. До речі, Міністром закордонних справ України протягом пʼяти років, з 2014 по 2019, була лише одна людина, Павло Клімкін.
