Якби мене спитали, який злочин, зчинений росіянами найстрашніший, я б не змогла відповісти, бо кожен най-най-най-страшніший. Зґвалтування, катування, вбивства, викрадення, продаж людей та дітей в рабство, бомбардування міст, шкіл, будинків…всі ці злочини най-най-страшніші. Кожен злочин, зчинений проти життя – це найстрашніший злочин.
Писати про кожен з них треба, бо людство так ще й не зрозуміло з чим має справу. Досі хтось вірить, що це можна зупинити перемовинами, дипломатією, заграванням з росією, грошима, бізнесом, поступками.
Ніхто так й не зрозумів, що росіяни просто отримують задоволення від насилля, вбивств та крові. Коли хтось починає розмовляти з путіним або шукати мир в його очах, він приречений на програш та поразку. Річ не у путіні, він тільки вміло спрямовує й концентрує бажання росіян, мільйонів росіян, які ненавидять усе, що бачать, хочуть вбити усіх, кого бачать. Якщо їм не дати цієї можливості, вони все одно будуть вбивати, в середині своєї країни, один одного, як звикли, як вбивають один одного для їжі у Петербурзі-Ленінграді.
Це, росія, просто скажене зло. Концентроване скажене зло, яке не можливо зупинити благаннями, перемовинами, бо зло не прагне миру, воно живе лише війною. Кожен злочин, вчинений російськими окупантами має бути доведений до відома міжнародної спільноти. Інакше… Інакше світ не зчується, як стане наступним, як опиниться у хижих пазурах окупантів.
Один зі злочинів окупантів, це пропаганда, яка спрямована на дітей, мілітарізація дітей та їх деградація. Діти, це заручники війни. Бо дорослі приймають рішення, діти або копіюють дії дорослих, або просто підкоряються їм.
З 2014 року я пишу про злочини окупантів, фіксую їх, розкладаю на складові, бо кожен злочин це психологія не тільки людини, а й суспільства. Дуже багато уваги я приділяю злочинам, які окупанти скоюють відносно дітей.
Викрадення, продаж у рабство, сексуальне насилля… досі усе це залишається поза увагою міжнародної спільноти. Десь бачила цифру, що відстежувалася доля 30 000 викрадених в Україні та вивезених до росії дітей. Але, це цифра здебільшого про дітей з новоокупованих територій, а тих, кого вивезли на росію з ОРДЛО у період 2014-2022 років, мало хто згадує.
Дуже важко писати ці тексти. Для більшості це букви, слова, у когось викличуть емоції, у когось ні. Для мене це суцільний жах, бо я усе пропускаю через себе. Скільки я прочитала та почула свідчень за ці роки, я не знаю. Кожна історія, це суцільний страх та біль. Ненависть, це те почуття, яке я давно залишила позаду. Є тільки бажання це знищити, як таргана, просто наступити й піти далі. Настільки огидні мені ті, хто посмів називати себе людиною під триколорадною ганчіркою. Хижі, продумані, цинічні, впевнені у повній безкарності за свої дії, абсолютно схиблені на «равенстве» и бажанні «забрать и поделить», готові вмерти за свої ідеї, просто вмерти, але більше за все, вони готові вбивати. Це простий й короткий опис «русского мира». Де там перемовини, дипломати, якщо на вас дивляться очима безумні канібали. Окупувавши території росіяни починають повністю контролювати інформаційний простір, медійний, інтернет, освіту й перші на кого вони спрямовують інформаційний удар – це діти.
З дитсадка діти у мілітарі-пропаганді, любові до росії, бажанні вмерти за росію, ненависті до України, ненависті до людства. Дітям промивають мізки вдома – це батьки, в дитсадку, у школі, й так далі. «Свята» у військовій формі, зустрічі з військовими, вірші про війну, фільми про війну, насилля, виправдання насилля. Насилля над дітьми, насилля дітей над дітьми, насилля вдома, серед друзів, навколо. Той спотворений світ, який в окупації створила росія, він спрямований лише на одне: виховання нових поколінь вбивць.
Й це, на жаль, у росії вийшло.
Рівень жорстокості підлітків в ОРДЛО критично високий. У школах підлітки ґвалтують тих, хто слабше. «Опустить» -це норма поведінки дітей, які живуть тюремною романтикою та наслідують поведінку «вагнерів» та росіян. В ОРДЛО вже зростає покоління народжених тут від окупантів. Цим дітям взагалі не притаманні мораль та емпатія. Вчорашні маленькі «зозуленята» сьогодні вже готові вбивати.
Коли я почала писати про вплив окупантів на дітей, про зростання серед дітей злочинності, про участь дітей та підлітків у військових діях на боці окупантів, мені шикали – «не демонізуй мешканців Донбасу». Що ж, правда на війні, вона гірка. Як не закривай очі на проблеми, вони нікуди не дінуться. Дітей манить романтика війни, тюрми, зброї, «вагнера», бо злочинів, це єдиний світ, який вони бачать. Діти радо грають у війну. Але, ті, кому в 2014-му було 10, зараз призовники, які воюють на фронті. Діти ростуть, стають дорослими й виконують функцію, яку окупант вклав їм у голови за ці роки, вони стають ресурсом війни. Таке мілітаризоване суспільство не може не «зірватися». То вже самі окупанти та колаборанти б’ють на спалах- в ОРДЛО злочинність значно помолодшала.
Поки дорослі грали у «республіку», «мир», «справедливість», будували а-ля срср, хотіли жити «как в москве», діти залишилися сам на сам з війною, викинуті та забуті, віддані на поталу пропаганді, війні та чорному схибленому російському суспільству, яке робили з дітей собі подібних істот, без моралі, честі, емпатії, любові. Як вказує «мвс лнр» тільки за два місяці неповнолітні скоїли понад 72 злочини, а це й зґвалтування, й вбивство, й продаж наркотиків, крадіжки, викрадення дітей та вимагання викупу, шахрайство. Діти тікають з дому, щоб бути вільними, бо ж знову- романтизм. Романтизм безпритульника, підлітка-бандита, якій підкорює світ, це праця російської кіноіндустрії, яка теж працює, як пропаганда. Шахрайство, найбільш популярний в ОРДЛО вид «бізнесу». Обкрадають пенсіонерів, входять у довіру, «батько загинув, маму вбили українці», найпопулярніша казка від дітей ОРДЛО, яка відкриває серця та двері. Я вже не пишу про деокупацію, повернення Донбасу, бо, насправді, це нереально. Бо політики ще вірять в те, що з росією можливо домовитися, вирішити усе політично, дипломатично. Усе, до чого доторкається росія, перетворюється на смерть. Навіть душа.
Повернути землі ще можливо військовими засобами, не дуже вірю в дипломатію, але най буде. Можливо, от цього прагне росія, ці землі будуть десь років на 50-70 нежилими, такою собі сірою зоною, без життя. Можливо утворення злочинного анклаву, це теж задумка росії, бо ж стільки вкладається саме у дітей, саме їх росія вбачає, як «повільну бомбу», яка знищить «республіки» з середині. Але, єдине, що я розумію, що ми ніколи не повернемо людей там. Ми змінилися самі, це правда. Ми інші ніж були у 2014-му. Звісно ж змінилися люди там. В них , як у «коктейль молотова» вмішані дуже небезпечні речі: ненависть, образа, пропаганда, заздрість, ницість, які росіяни плекають в мешканцях Донбасу. Ті, хто пам’ятає Україну вмирають, ті, хто знає лише «республіки» та «русский мир» зростають, несучи в собі ген руйнування.
В школах ОРДЛО все більше зґвалтувань. Підлітки ґвалтують дітей молодшого віку чи більш слабких. Суспільство завжди виправдовує злочинців, бо жертва завжди винна. Ґвалтують здебільшого хлопчиків. Й це на фоні зростання впливу «скрепів», церкви мп, отрути гомофобії. Але…хлопчики ґвалтують хлопчиків. Це в ОРДЛО, як й на росії не називають зґвалтування, ні, це просто «обряд опущения, чтобы подчинялся», це норма поведінки, це нові моральні складові того чорного суспільства. Про це не хочеться писати, але ж знаю, що потрібно. Просто немає сил, тому збираю ці кримінальні справи, чи описані в соцмережах випадки, бо здебільшого усе замовчують через залякування батьків жертви та самої жертви.
ОРДЛО втрачає людяність. Й це ще один злочин росії, коли в людях вбивають людяність.
Те, що злочинність в ОРДЛО помолодшала, це й гарна ознака, бо молоді, сильні, жваві, цинічні зграї, почнуть швидко зачищати «республіки», а потім підуть до росії. Й погана – ми ніколи не повернемо тих, хто живе там, бо там вже зовсім інша психологія, мораль, норми поведінки, норми моралі, там зникає людяність, й невідомо скільки часу ще ОРДЛО буде в окупації, можливо цей час завершить остаточне переформування суспільства. Це усе росія хоче розповсюдити на усю територію України. Тому, це не просто текст, це попередження. ОРДЛО-це наше «чорне дзеркало», в яке нам треба дивитися, щоб ніколи не допустити це в поки що мирних частинах України.
