Блінкен прилітав в Україну зненацька. Звичайно, одним із завдань було поставити Найвеличнішого на місце.
Щоб ділом займався, а не внутрішнім розбратом із Порошенком.
Але, між іншим, не сіючи ніякої паніки, Блінкен (ми ж розуміємо – маючи відповідну інформацію від ЦРУ) – заявив, що загроза з боку Росії велика і агресія ймовірна.
Як на це відповів Зеленський?
Правильно: заявив нам усім: не слухайте панікерів. Война триває давно, ми звикли, усе під контролем. Сірники і гречку не скупати.
Бо інвестор злякається і почне валити.
А воно і дійсно – інвестор валить. У тому числі й тому – що інвест-няні Зеленського душать бізнес ще в колисках.
Але – говорить Зеленський вчора – без паніки.
І сьогодні той же самий Зеленський нам голосно заявляє: Росія може напасти на Харків і окупувати його.
А це не нагнітання паніки, на мінутку?
Воно, звичайно, не треба бути військовим генієм, щоб розуміти:
- Рускіє будуть наступати лише там, де на їх думку їх будуть зустрічати хлібом-сіллю.
Путінський істеблішмент (у російському розумінні цього слова) вважає, що у переважно російськомовному Харкові ще достатньо людей, які нишком на кухнях шепочуть: «Путін прійді». Це, звичайно, не так, але кремлівські і російський Генштаб на цьому припущенні базуються.
- А ми знаємо, що у Харкові понад 100 тисяч студентів, які на 80% проукраїнськи налаштовані. І багато молодих пасіонаріїв. З’їсти Харків Путіну буде не просто.
Але я не про те. Я про послідовність.
Що має бути у нашого хлопчика в голові, щоб учора усіх застерігати від паніки, а сьогодні самому розганяти зраду?
Це можна розуміти так: вчора про недопущення паніки актор Зеленський зчитав із суфлера.
А сьогодні у Володі прорвався якийсь дитячий страх. Ну він і бовкнув щось про те, що чув у кабінеті від дорослих військових про їх припущення щодо припущень росіян.
Я аглянулся пасматрєть нє аглянулась лі ана…
Так у 21 столітті твориться політика.
В Росії на припущеннях української зради.
У нас – на страхах одного хлопчика, який надів завелику для себе корону.
