Автівку заносило. Суцільний лід місцями не давав розігнатися, а ще й поля обабіч дороги, вкриті снігом, а поверх - тим же льодом, не стримували вітер, дозволяючи йому гратися з проїзджаючими авто.
Дві години вранці на позиції - дві години ввечері їдеш додому. А на позиціях - чергова лінія оборони. Паркуєшся на одинокій заправці й пішки йдеш в поле, по снігу, чи по льоду, де вже працюють трактори, вигружаються матеріали, вириті окопи, й працюють люди, то там, то тут. Якщо забув взяти каву з дому, то біжиш в обід на ту заправку кілометри три, а то й п'ять, а якщо пощастить, то водій трактору підвезе до траси. Ніхто там майже зараз і не заправляється, бо ж близько до кордону, цивільних поменшало, а постійні обміни артилерійськими ударами з росіянами вже стали звичним фоном для цієї місцевості. Тільки будівельники та водії техніки й збираються тут каву попити або ж купити якийсь бургер за космічну ціну. Балакають між собою, діляться новинами. Час від часу під'їзджають військові на позашляховиках, здорові, екіпіровані, - оце й і є нові "мешканці" прикордоння в такі часи.
- Ви бачили, сьогодні над нами кружляв дрон? - Юрко на задньому сидінні довго мовчки їхати не вмів. - Він хотів мене вбити.
- Не було там дрону, - вкотре зауважив Ігор. - Тобі здалося.
- Ну як не було? Рашистський літав. Він точно хотів нас всіх вбити.
- Якщо літав, то може розвідник?
- Шо, порахувати, скільки колод ми кладемо на кожен метр? Ви бачили жіночку сьогодні, доречі? Від місцевої адміністрації, приїзджала рахувати колоди. На високих підборах. Вона думала, що її по полю на авті возити будуть, а вона у віконце буде рахувати. Петрович каже, ні)))). Йдіть он туди, бо я не проїду.
- І що вона?
- Завтра приїде. Перевзується)).
Дорога пуста й біла. Якісь поодинокі дерева теж білі від заледенілого снігу. Автівка рипить і їде де 80 км на годину, а де й лише 40, бо слизько.
- Дивіться, попереду... Що це таке?
Хлопці напружили зір. Щось біле на білому, переміщується від дерев до траси.
- Це диверсант? Чи якийсь наш, у маскувальному?
- Так, весь в білому. Великий який... Що це в біса таке?
Фігура в білому ставала чіткішою по мірі наближення до неї автівки. Нікого більше навкруги...
- А раптом у нього автомат? Або граната? А ми звичайні будівельники, окопи риємо, і він захоче нас вбити? - подав голос Юрко.
- Всі тебе хочуть вбити. Панікер...
Фігура вийшла на трасу й проджовжувала йти вперед, повільно. Білі штани, біла зимова куртка, біла шапка. Вітер з полів пронизливо завивав якусь свою пісню, а десь на обрії виднілося якесь маленьке село.
Автівка наблизилася до фігури на своїх 40 км на годину, і всі як один повернули голови на незрозуміле біле видовисько.
Це була жінка. Вся в білому. Велика пишна жінка, яка ймовірно вийшла з того села по полю, пройшовши кілька кілометрів. Вона байдуже зиркнула на автівку й продовжила топати по трасі.
- Бл.... а-а-а... Хіба можна так одягатися й лякати?.. - Втомлені хлопці видихнули. - Оце жінки... Одна вдягається як Йєті, й чичмчикує прикордонними полями, друга на підборах приїзджає колоди рахувати... Є закурити?
Завтра знову сюди. А потім назад. Післязавтра сюди ж. І так поки не побудують достатню кількість укріплень для цих маленьких, схованих під снігом, сіл, і за ними містечок й великих міст, які просто хочуть жити...
(На основі розповідей знайомих)
