• У 2014 році Московія системно створювала телекартину "народних республік" для світу та внутрішнього споживача. Як рух знизу, як щире утворення народних мас. Тому і медіа-персон підбирали "простих, смішних, народних": наркоман Пономарьов, дідмороз Губарєв, тощо. Вони зіграли свою роль і відійшли. Їх замінили політтехнологи — Бородай, тощо. До речі, Ґіві та Моторола теж грали роль "народних повстанців". Поки їх не "зіграли в коробочку".
• Згодом політтехнологів поміняли на міцних та впізнаваних "господарників та політиків", Плотницького та Захарченка. Вони мали бути впізнаваними з двох причин. Як політиків, їх Москва намагалась всунути у політичне життя України у випадку федералізації. Не вийшло. Потім Москва спробувала нав'язати їх Україні як повноцінних суб'єктів для перемовин. Теж не вийшло. Ні Україна ні США (заяви Волкера) на це не ведуться.
• Та прийшов час Москві "зливати" Донбас. Тому ці "впізнавані й авторитетні" особи мають поступитись місцем "сірим мишкам". Все має відбуватись шито-крито, тому Донбас має стати сірим і прозорим.
• Часто лунає питання: а чи не навмисно Москва розігрує там колотнечу, аби ввести туди своїх "миротворців" і поставити Захід перед доконаним фактом? Відповідаю: ні. В цьому немає жодного сенсу. Адже регулярні війська Московії там стоять вже давно. І хоч сьогодні можуть змінити зелені каски на сині. Та це їм нічого не дасть. Ні США ні ЕС не визнають це виконанням Мінська-2. А без визнання США та виконання Мінська-2 за лекалами США-України, Московії не світить навіть натяк на часткове послаблення санкцій. А саме це є метою Москви у всьому цьому процесі — надія на часткове послаблення санкцій.
• Якби Кремль не погоджувався на план Волкера, то Волкер не проводив би вже четверту зустріч зі Сурковим у грудні. Процес йде, але він під поверхнею. Березень щораз ближче.
