Нещодавно Дональд Трамп оголосив радикальну санкційну стратегію щодо держав і компаній, які залишаються економічними партнерами росії в розпал її війни проти України. Ключовий елемент – так звані “100% вторинні санкції”, вони являють собою надвисокі тарифи на імпорт товарів із країн, що торгують із росією або допомагають обходити першочергові санкції Заходу. Це не лише прямі обмеження для російських компаній: йдеться про жорсткий тиск на весь ланцюг міжнародних партнерів рф – від енергетики до машиноіндустрії.
Розглянемо детально , що собою являють ці санкції. Фактично вони спрямовані на будь-кого у світі, хто продовжує фінансову, торговельну чи технічну співпрацю з підсанкційною стороною ( в даному випадку це росія) , незалежно від юрисдикції. Таким чином, це інструмент глобального тиску: навіть країни та компанії, які напряму не підпадають під закони США чи ЄС, опиняються під загрозою втрати доступу до американського чи європейського ринку та фінансової системи, а, власне, 100% тариф — це фактична заборона або максимальне подорожчання імпорту товарів. Тобто їх ціль – створити неприйнятні економічні умови для експортерів з держав-союзників рф, якщо ці країни не припинять співпрацю з Москвою чи не приєднаються до антиросійських обмежень.
Основна, головна і цілком публічна, мета санкційної політики — змусити Кремль піти на переговори та припинити агресію проти України шляхом максимального послаблення економічної стійкості росії, а разом з тим і обмежити доступ росії до фінансів, технологій, нафти, транспортних послуг і товарів подвійного призначення через тиск на треті країни. І один із найочевидніших факторів – унеможливити «сіру» торгівлю, яку ми можемо спостерігати станом на зараз, тобто ліквідувати всі лазівки, які дозволяють російським компаніям уникати попередніх санкцій за допомогою партнерів у Європі, Азії, Близькому Сході. Разом з тим Західні санкції часто критикували через наявність лазівок та слабкий тиск на третіх гравців, а от вторинні санкції у стилі Трампа унеможливлюють подвійні стандарти: навіть “другорядний” контракт з рф може призвести до економічної катастрофи для партнера.
Великі країни, як Китай, Індія, а також менші партнери з Східної Європи, після введення первинних санкцій колективного Заходу стали головними ринками збуту російської нафти, газу, продукції ВПК. За підрахунками, Китай та Індія імпортували до 90% морської сирої нафти рф у 2023 році — основне джерело валютної виручки Кремля. Санкції Трампа покликані змусити цих та інших партнерів рф вибирати: або співпраця з росією, або доступ до економіки США/ЄС. Угорщина, Словаччина, частина Близького Сходу й Азії: мішень санкцій — країни, які виграють із нинішньої ситуації (дешеві енергоносії, додаткові прибутки від реекспорту), але отримують попередження про неприпустимість такої політики.
Тепер розглянемо цікавий момент, як же ці санкції вплинуть на Словаччину та Угорщину і на торгівлю в цілому:
В обох державах сформувалися уряди, які відстоюють прагматичні взаємини з Кремлем, зберігають постачання російських енергоносіїв та блокують деякі санкції ЄС щодо росії.
Автомобільний сектор — основа економіки Словаччини, формуючи значну частину експорту. Минулого року країна експортувала до США товарів на 6,2 мільярда доларів, з чого 4,42 мільярда доларів (або близько 4,3 млрд євро) становлять саме легкові автомобілі, а ще десятки мільйонів — компоненти та шини. Експорт у росію скоротився до менш ніж 2% від загального обсягу словацького експорту, особливо після повномасштабної війни з Україною. Проте, попри часткові ембарго та санкції, Словаччина залишається майже повністю — на 87-90% — залежною від постачання нафти (нафтопровід «Дружба») та природного газу саме з росії. Від цих джерел залежить не лише енергетика, а й ціна продукції для всього автопрому та хімічної галузі.
У 2021 р.: ~85 % газу та ~96 % нафти імпортувалося з росії.
У 2024–25 рр. газові контракти з Газпромом до 2034 року: ~4,2‑4,5 млрд м³/рік.
Нафта для нафтопереробного заводу Slovnaft (~5,5–6 млн тонн/рік) майже повністю російського походження.
У 2023 р. обсяг експорту Словаччини в росію впав до €370 млн, що становить лише 0,35 % від загального експорту — падіння більш ніж на €1,4 млрд з 2021 р. (~2 %).
Тепер можна поглянути на потенційний економічний вплив 100% санкцій, і у Словаччини прогнозується втрати від тарифів до $6 млрд у рік, і це лише на авто та запчастинах, разом з тим прогноз падіння ВВП — до 1,5% протягом трьох років і ризик втрати понад 20–30 тис. робочих місць через згортання виробництва автоконцернами.
Тепер розглянемо Угорщину — ще один автомобільний індустріальний вузол регіону з надзвичайно високою експортною орієнтацією галузі: 91% всієї автомобільної продукції країна постачає за кордон. Загальний експорт Угорщини в США на 2024 рік складає 12,7 млрд доларів, що є майже 1/10 всього угорського експорту. Провідний зовнішній партнер в ЕС — Німеччина, куди в 2023 році Угорщина експортувала автомобілі та комплектуючі на 7,3 мільярда євро (з понад 23 мільярдів сумарного автопродукції). В той же час експорт Угорщини до росії складав близько 1,0 млрд доларів США у 2024 році, тому з можливим введенням санкцій Будапешту є що втрачати.
Енергетична залежність від росії в Угорщині залишається визначальною: понад 80% вуглеводнів (газ та нафта) надходить саме з рф. У 2023-2024 роках Будапешт не лише не скорочував, а навіть збільшував закупівлі російського газу — договір із Газпромом збільшив імпорт до 6,7 млрд кубометрів щороку. Це суперечить політиці ЄС, але дає Угорщині статус “газового хаба” для сусідів. Українська гілка нафтопроводу “Дружба” також залишається основним каналом постачання нафти.
У 2024 р. — ~75 % газу, 60–80 % нафти та вся ядерна паливна база — російські постачання.
Газовий контракт 15-річний (починаючи з 2021 р.) — 4,5 млрд м³/рік через газопровід «Турецький потік», що забезпечує близько половини енергоспоживання країни .
Нова державна ядерна програма Пакш II (проект російського Росатому) фінансується на ~80 % російським кредитом, кошторис близько €15 млрд (~12 % ВВП Угорщини).
З огляду на ці дані , можна зрозуміти , що втрата доступу до дешевих енергоносіїв рф призведе до здорожчання продукції і можливої втрати конкурентоспроможності, що суттєво позначиться на експорті країни.
Якщо санкції блокують ключові енергетичні компанії чи фінансові мережі — які обслуговують проект Пакш II чи Турецький потік — обидві країни можуть втратити значну частину імпортних лінійок та фінансування. Постачальники можуть опинитися під блокуванням міжнародних рахунків або обмеженнями SWIFT. Газ із росії працює з 13–15 % дисконтом порівняно з альтернативними LNG поставками, уже зараз угорські та словацькі ринки перебувають під тиском транспортування енергоресурсів — будь-які санкційні шоки призведуть до зростання вартості енергії для підприємств і споживачів. Словаччина вже має дефіцит бюджету майже 6% ВВП, що ускладнить реагування на новий економічний шок.
Можемо це побачити навіть на прикладах, адже у липні 2024 року Україна наклала санкції на компанію «Лукойл», що допустила припинення транзиту через нафтопровід «Дружба» — наслідком стала нестача нафти для Slovnaft (до −40 %) та загроза перебоїв в Угорщині. Агенція Fitch Ratings оцінювала залежність угорської нафтопереробної компанії MOL у 65–70 % на російській нафті.
Поглянемо більше на економічний вплив санкцій: у Словаччини експорт у рф лише 0,35 % (2023); санкції щодо енергетичних компаній росії спричиняють мінімальний прямий удар по економіці фірм, проте енергетичний сектор — критично вразливе місце, залежності якого складає десятки відсотків ВВП. А от у Угорщини куди цікавіше, ми бачимо великі державні проекти (Пакш II), контракти з Газпромом, інфраструктурні інтереси — усе це переплітається із структурами, які можуть потрапити під санкції. Втрата доступу до дешевого палива та закриття експортоорієнтованих виробництв може спровокувати рецесію та масові скорочення.
Політико-економічні наслідки: Словаччина і Угорщина вже використовують енергетичну залежність, щоб блокувати нові санкційні пакети — наприклад 18‑й, оскільки санкції потребують одностайності, санкції щодо близьких до Орбана чи Фіца осіб (наприклад міністри, бізнес-партнери) уже викликали реакцію в Кремлі, і ці внутрішні групи можуть стати мішенню американського тиску. Виявляється, що навіть якщо цілі санкцій — Кремль і його оточення — розташовані в росії, сила впливу розповсюджується через посередницьку енергетичну залежність на ці країни, під американськими санкціями ці країни можуть втратити не лише економічні, а й політичні важелі впливу.
Словаччина й Угорщина щільно інтегровані в економічний простір ЄС, торгуючи з сусідніми країнами, проте залишаються критично залежними від російських енергоносіїв. Словаччина майже повністю залежить від російської нафти й газу для хімії, металургії та виробництва електроенергії; Угорщина не лише покриває більшість своїх потреб газом із рф, а й стала регіональним центром його транзиту та перепродажу. Після початку нових трансатлантичних тарифних війн ситуація ще більше ускладниться: з одного боку, обидві країни критично залежать від експорту у США та Німеччину; з іншого — не можуть оперативно диверсифікувати джерела енергії та втратять конкурентні переваги у разі цінового удару або санкцій проти торгівлі з рф.
У підсумку, уся економічна архітектура Словаччини й Угорщини балансує на поєднанні західних ринків збуту та російських енергоносіїв. Це робить обидві країни надзвичайно вразливими до політичних рішень у США й ЄС щодо санкцій та митної політики щодо їхньої співпраці з Москвою. Сценарій, за яким санкції проти «друзів путіна» обертаються економічною кризою в Угорщині і Словаччині, — реалістичний. Ці країни глибоко інтегровані з російськими енергетичними мережами, мають довгострокові контракти, крупні державні проекти під російською егідою. Якщо США посилять санкції проти компаній, які є ключовими посередниками (наприклад, для Пакш II, Турецький потік, MOL), це може спричинити серйозні перебої з імпортом і критичне зростання енергозатрат.
В той час, коли Європа практично відмовилась від російської енергозалежності, а такі країни, як Польща, Болгарія, Румунія і країни Балтії повністю відмовилися, зумівши знайти альтернативу, Словаччина та Угорщина залишаються практично повністю залежними від російських енергоресурсів. Використовуючи дешевий газ та нафту від Кремля, тамошні політики використовують їх для проведення своєї популісткої політики. Але вже давно відомо, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Будапешт і Братислава тратили час на загравання з Кремлем замість того, щоб зробити свої країни енергонезалежними, як це зробили їх сусіди. Але вже залишилося майже трохи більше 45 днів до наступу часу Х від Трампа. Без альтернативи та диверсифікації постраждають окуповані Кремлем сектори економіки, зросте політична нестабільність – як то кажуть: «the elephant in the room» – кампанія проти дружніх до Кремля структур стане своєрідним викликом для економіки країн.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
