"Якою мовою насправді говорить Харків?" - Олена Павленко

"Якою мовою насправді говорить Харків?" - Олена Павленко

Якщо відповісти коротко — хто його знає.

Міський голова Ігор Терехов стверджує, що 80% харків'ян — російськомовні. Він це сказав в останньому своєму інтерв'ю радіо "Накипіло". Не знаю, де мер взяв цю цифру, бо якщо спиратися на статистику, то останні достовірні дані ми маємо лише за 2001 рік, коли проводився Всеукраїнський перепис (посилання на відсотки покладу в перший коментар). Тоді це виглядало так: 65% назвали рідною російську, а 31% — українську, решта — інші мови, зокрема, вірменську і білоруську.

В області дещо інший результат: 53% україномовних проти 44% російськомовних. Цікаво порівняти ці результати з даними 1959 року: 61% україномовних проти 37% тих, чиєю рідною була російська. Як же так сталося, що за 40 років мовна картина області так змінилася? По-перше, з'явилося більше етнічних росіян — люди приїжджали працювати на підприємства з усіх куточків Союзу. По-друге, талановита радянська пропаганда, треба віддати їй належне. Російська була мовою начальства, кращі школи були російськомовними, не кажучи вже про те, що російськими були всі університети навіть у 2000-х. Тож якщо ти хотів робити кар'єру, ти ставав російськомовним і віддавав дітей до кращих шкіл, російських. Вони йшли в ці школи українцями і поверталися радянськими росіянами.  

Я часто спостерігала в харківських родинах таку картину — приходиш до когось в гості і чуєш: діти, мої ровесники, говорять тільки російською, батьки — і російською і українською, старше покоління, бабусі — лише українською. Ось так за три покоління змінилася мовна палітра міста.

Окрема моя біль в цьому контексті — тотальна русифікація єврейської спільноти. В опитуванні 2001 року 95% харківських євреїв назвали рідною мовою російську (посилання у другому коменті). І лише 1,3% — мову своєї національності. І це катастрофа. Бо до війни, та навіть до кінця 30-х Харків звучав трьома мовами: українською, ідіш, і лише потім — російською. Чому харківські євреї масово відмовились від ідішу? Ну, по-перше, хотіли стати начальством, як і українці, що переходили на російську. По-друге, в 40-х їх винищили фізично фашисти, а що не довершили фашисти, те добила радянська влада. У 50-х євреї не те що мову змінювали, а навіть русифікували імена та прізвища, щоб хоч якось вижити: Мойше ставали Міхаілами, Хаїми — Єфімами і так далі. Це величезна трагедія для Харкова як для дуже єврейського міста свого часу, бо ми назавжди втратили цілий пласт культури.

Щодо української мови в Харкові та області зараз — ми не маємо достовірних даних. Є лише тенденція. Ще під час опитування 2001 року соціологи зазначили, що частка україномовних жителів Харкова та області зросла у порівнянні з 1989-м. Наприкінці минулого року група "Рейтинг" повела опитування. Його результати — на ілюстрації. Схід — це Харківська область та те, що лишилось під контролем України від Донецької та Луганської. 60% жителів цього регіону вважають рідною українську.

І на останок — про слобожанську мову. Слобожанською мовою часто називають російську + слова тремпель і ампулка. Це з інтерв'ю в інтерв'ю навіщось повторює харківський міський голова ( хоча тут я маю віддати йому належне, бо Ігор Терехов що далі, тим краще говорить українською, я в захваті від того, як швидко він вчиться, результати дуже класні). Але слобожанська мова — це не російська з тремпелем. Це та мова, якою Квітка-Основ'яненко написав "Сватання на Гончарівці". Ось там наша північно-слобожанська говірка (моя рідна південна дещо відрізняється від неї) постає у всій красі.

Її досі можна почути в Харкові. Її не треба довго шукати по архівах. Досить прийти на базар у суботу, коли тітоньки з передмість привозять свіже м'ясо та зелень.