З Днем Незалежності, Моя Країна,
Ось уже 29 років існує держава Україна.
Це головний підсумок минулих 29 років.
У 1991 році була ейфорія, була впевненість, що вільна Україна відразу стане прекрасною, вільною і багатою країною.
І дійсно, судячи з її потенціалом, так і мало бути.
Але, на жаль, на жаль...
Перше і найголовніше це те, що суспільство абсолютно не було готове до нового життя за демократичними принципами і не намагалося розвивати вільну економіку.
Ідея була проста-вибрати «доброго»
Президента і чекати, коли він забезпечить всім добре життя.
Але «хороші» Президенти не з'являються самі по собі.
Вони виростають з надр суспільства і своїми вчинками, а не словами, доводять вміння і бажання будувати державу, а не своє особистий добробут..
Хто знає, як би далі розвивалася Україна, якби її першим Президентом став би В'ячеслав Чорновіл, а не секретар по ідеології комуністичної партії.
Та й тут теж невідомо.
Влада розбещує, а людина слабка і без дієвого контролю суспільства завжди виникає бажання переписувати закони для своєї особистої вигоди.
Потім народ «схаменувся» і вибрав «міцного» господарника, який всім задавав одне і теж питанняз-яку країну треба будувати?
Потім ... не буду згадувати про всіх наших Гарантів...
Просто я ні ким з них не можу пишатися так, як англійці пишаються Черчиллем, французи - Де-Голлем, ізраїльтяни - Бен-Гурионом ..
У них у всіх були непрості
біографії, але вони зуміли згуртувати свій народ перед обличчям зовнішньої небезпеки і подолати економічну розруху.
У всіх демократичних країнах опорою держави є середній клас, якому є що захищати і є стимул розвивати свій бізнес в умовах конкуренції і рівності перед законом.
У нас опорою держави є сумнівні особистості, звані олігархами, які створили свої капітали в результаті симбіозу мафіозних структур і заступництва держави.
Жоден з них ніколи б не витримав чесної конкуренції у вільному суспільстві, тому вони мають своїх кишенькових депутатів, свої кишенькові ЗМІ.
І ще одна проблема, яка виникла для України при проголошенні незалежності.
Ця проблема не тільки економічна, а й політична.
Україна в складі Радянського Союзу була по суті «складальним цехом» країни.
Більша частина комплектуючих виготовлялася в Росії, Казахстані, інших республіках.
Природно, зроблено це було навмисно. Комуністичний лад, при всій показний «любові» до народу
,просто боявся його.
Ті, хто служив в армії, напевно пам'ятає, що хлопців з України посилали служити в Росію,чи Грузію, або в інші місця за межами України, аналогічно і для інших республік.
Тому при отриманні незалежності Україна зіткнулася з набагато важчими проблемами, ніж Мойсей, який водив євреїв по пустелі 40 років, щоб колишні раби зрозуміли, що таке свобода.
А що ж наш мудрий народ?
А для народу в цей час головною проблемою був захист іноземної мови, який їм нав'язала,свого часу,радянська імперія, а не вимога від державних менеджерів підвищення стандартів життя, зміцнення обороноздатності країни.
Але все ж, незважаючи на все, у нас склався певний відсоток суспільства, який розуміє, що без своєї країни, без своєї рідної мови, без шанування звичаїв своїх предків, які у кожного закладені в душі і крові, він буде ізгоєм в будь-якій країні, і ніколи не буде захищений від свавілля влади, як корінний житель.
І не можна сказати, що ми нічого не домоглися. Ми пройшли два Майдани.
Ми пережили зраду «великого» брата, який у важку хвилину захопив наші території.
Але ми стали державою, нас уже ніхто не плутає з Росією, у нас є безвіз, є своя українська церква,
є своя боєздатна армія.
Ми стали частиною цивілізованого світу-з вільними виборами, більш менш демократичними інституціями,вільними ЗМІ...
Ми поступово зменшуємо економічну і політичну залежність від головного агресора в світі.
Головне, що нам необхідно- це зрозуміти, що добробут нас і наших дітей і онуків залежить тільки від нас, а не від чергового популіста.
Головне, що нам потрібно зрозуміти, що для вирішення наших проблем нам потрібен дієвий контроль за будь-якою владою, бо влада розбещує.
Головне, що нам потрібно вимагати від влади-це створення рівних умов при веденні бізнесу, рівність всіх перед законом, вільної конкуренції в економіці,
вільних ЗМІ.
Головне, що ми повинні розуміти-це те, що час диктаторів поступово відходить у минуле, виростає нове покоління, для яких свобода і рівність є визначальним в його житті.
Події в Белорусі - яскравий тому приклад.
Те ж саме рано чи пізно станеться і в Росії.
І вони повинні будуть пройти той же шлях до демократичного суспільства, який проходимо ми.
Тому нам треба думати не про «російський» світ,а про свою країну, про мир і благополуччя на її території.
Тому нам потрібно відкинути всі наші розбіжності і не сперечатися з фундаментальних питань розвитку країни- питань її територіальної цілісності, мовного питання, питань розвитку її культури.
Головне - любити країну, в якій ти живеш і мати бажання захищати її від зовнішньої загрози.
«Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Без неї – ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі…»
(фрагмент: Володимир Сосюра)
