У році, що минає я залишила непотрібних мені людей. Хоча насправді я залишила їх набагато раніше - ще в 2014-му.
Літню жінку, колишню колегу по роботі, з якою довгі роки спілкувалися як майже рідня - за те, що ще в 2014-му казала "ужассс, мне рассказывали, бандеровцы посылки шлют на Западную Украину, с чужими кольцами!! Они на Донбассе их с пальцами отрезают, и женам шлют".
Ні, такому поруч зі мною не місце. Вона до цих пір не знає, чому я так різко зникла з її життя.
Залишила потенційних подруг, у яких "родня в России, мы всегда были за них". І у мене не знаходиться слів до них донині.
Залишила маленькі магазини біля будинку, зі знайомими власниками, у яких в торговому залі лунав російський гімн з телевізора на 9 травня. "Я этот укрАинский парад не признаю" - Заявляли вони. Заявляють і сьогодні. Ну що у нас може бути спільного?
Відсунулася і намагаюся забути. Від кожного, і кожну. Тому що оточення робить людину - саме так. Їх більше, і сиди я всередині цього кокона й донині, одного разу знайшла б і в собі червоточинку.
У нас війна, і не знаю, як кого, але мене вона зробила іншою людиною. Не те, щоб я була безнадійна, але диск Стаса Михайлова по дорозі в Донецьк в машині ставила, це так.
Власне, в минулому залишена більша частина наївності і страху. Попереду усвідомленість, мета і завзятість. І в наступаючому році Бика кожному з нас треба буде попрацювати. Тому що якщо ти щось робиш, і робиш це добре і якісно, то все у тебе буде. Працюй, твори, підкорюй, виправляй, просто йди вперед і не звертай зі свого шляху.
З наступаючим всіх друзів, і кожного, хто хоч зрідка читає мої тексти. Перш за все здоров'я, а потім все інше. Живі будемо - переможемо.
Хлопці на фронті - ви найкращі в світі.
