Сьогодні хочу розповісти вам цікаву історію, за розвитком якої спостерігаю вже кілька днів. Вона дуже повчальна й показова, особливо для любителів руського миру та «народу Донбасу». Ось її б показати по телеканалу «Дом» чи у якійсь телевізійній програмі.
Я досі вважаю, бо бачу це наочно, що чим більше соціальних історій з ОРДЛО ми будемо показувати населенню, тим швидше буде руйнуватися російська пропаганда про оту чудову, людяну, соціально-орієнтовану та чутливу країну-мрій, яку нам так нав’язливо показували усі роки нашої незалежності.
Що саме цікаве, це те, що цю історію жваво та емоційно обговорюють на Ростовській області, але цю тему обходять увагою в ОРДЛО, в черговий раз роблячи вигляд «ничего такого».
Ось це дивне в соціумі ОРДЛО. Як щось стається, особливо, коли в трагедії чи фарсі задіяна росія чи громадяни росії, в ОРДЛО роблять вигляд, що все добре, нічого поганого не сталося, або звинувачують у всьому жертву.
Жодного висновку, жодного осуду. Це дуже дивно, немов вони викреслюють з свідомості усе, що може наштовхнути на роздуми чи посіяти сумніви. Ось це найголовніше, як мені здається. Вони реально бояться пустити сумніви у свій світ, щоб не задавати питання, навіщо усе це, я маю на увазі усе, що відбувалося на Донбасі з 2014-го року в частині підтримки росії та окупації.
Але, перейдемо до самої історії. Вона багатогранна, хоч й невеличка. Багатогранна, бо в одній історії спресовано настільки багато важливих тем та подій, що її хочеться розповідати, як фільм з стоп-кадром, приділивши увагу кожному, здавалося б незначному епізоду.
На залізничному вокзалі Ростова забули 14 дітей з так званої «днр» ОРДО, яких вивозили на відпочинок до Єкатеринбургу.
Під час пересадки вожаті не стежили за дітьми та поїхали з основною групою без них, про те, що дітей забули на вокзалі дізналися лише у потягу після того, як вожатим почали надзвонювати перелякані діти.
«О 3.40 від дитини надійшло повідомлення, що вони готуються до посадки на потяг. А через якийсь час надійшло повідомлення вже від вожатої, що дітей забули», – розповіла мати однієї з дівчаток.
«Діти ночували на кріслах у залі очікування. Їх відправлять до табору іншим потягом, який іде у ніч на 16 липня. Нічого страшного не відбулося, вони самі винні, бо не слухалися»,- прокоментували вожаті згодом у соцмережах.
Тільки після розголосу, коли вже у Ростові «палало» від коментарів, а небайдужі ростовчани обривали телефони усіляких служб міста від поліції до адміністрації, до дітей приїхали представники соцзахисту та влади й дітей лише тоді погодували та перевезли до пункту тимчасового розміщення у місцевий дитячий табір, щоб дати можливість відпочити перед поїздкою.
Розголосу ця подія набула саме через небайдужість ростовчан, бо мешканці ОРДЛО, коли дізналися, що їх дітей кинули на вокзалі, просто нагримали на дітей, щоб ті дзвонили вожатим й «что-то делали».
Я уявляю ті відчуття, що вирують зараз у кожного читача.
Так, це насправді страшно. Мене, як матір, вкурвило аж до піни. Бо ж я розумію ту психологічну травму, яку отримали діти. Цей страх, коли ти один у чужому місті, кинутий та забутий. Без грошей, без їжі й води.
От не треба тут ось цього «це діти ОРДЛО, ватники та проросійські, виростуть, то підуть нас вбивати». Давайте вже по-факту. Наразі це діти з окупованої росією території, які через брак віку та досвіду є заручниками своїх батьків, пропаганди та ситуації. Тому я не наполягаю на емпатії, я наполягаю на оцінці ситуації та критичному розумінні, що взагалі відбувається на окупованих територіях.
Звісно ж, є різниця між ново окупованими територіями та ОРДЛО, але ось у позиції «діти заручники дорослих», моя позиція не змінна, бо ж надягли на тих дітей військову форму, вчать їх вбивати та ненавидіти українців дорослі.
Я описуючи такі соціальні історії та ситуації намагаюсь у першу чергу достукатися до мешканців ОРДЛО та, увага, до громадян України з прорадянською чи проросійською позицією, яких в нас дуже багато.
Як на мене, а я впевнена, мене підтримає більшість читачів, ця ситуація страшна.
Страшно, бо ж досі в ОРДЛО настільки велика довіра до росії, що там спокійно віддають дітей у табори аж у Сибір та за Урал. Без розуміння чи повернуть тих дітей, чи що з ними будуть робити окупанти. Так, звісно ж, для мешканців ОРДЛО росіяни не окупанти, а «освободители». Тому така довіра.
Не дивлячись на тисячі оголошень «пропал ребенок» у соцмережах ОРДЛО, на тисячі історій «украли ребенка и продали в россию циганам или дагам», на тисячі свідчень заплаканих матерів… тут, стоп. Отой самий стоп-кадр. Я читала й бачила оці тисячі історій матерів, які через соцмережі шукали своїх дітей. Дітей, які були викраденими ополченцями чи російськими воєнними, чи просто зниклі, чи знайдені зґвалтовані та вбиті, чи досі у розшуку. Читала історії, які розповідають мешканці ОРДЛО про рабські ринки у Ставропіллі, про вивезення дітей на органи, про секс-індустрію росії, куди також продають та викрадають дітей з ОРДЛО. Тисячі страшних однотипових історій, які розповідають свідки, чи самі росіяни, чи ті, хто шукав й знаходив інших потерпілих. Під ними тисячі коментів «это пропаганда, это фейк, не верьте». Так от, які б доводи чи свідчення не наводили під фото зниклої дитини, якщо це стосувалося росіян чи військових «республік», люди категорично відмовлялися вірити у те, що це їх злочини. Тут довіра до путіна, росіян та росії настільки велика, що коли був так званий «бунт» «вагнерів», жоден ополченець з ОРДЛО не став під знамена пригожина, бо готовий вмерти саме за путіна.
Звісно ж з такою довірою матері відправляють дітей з ОРДЛО на відпочинок до росії. У Сибір так у Сибір, за Урал, так за Урал. Аби безкоштовно. Читають оголошення «пропал ребенок» й відправляють дітей у пащу цій страшній істоті. Бо ж це росіяни, бо ж «освободители, советские люди».
Це ще один стоп-кадр. Якщо мешканцям ОРДЛО щось дають безкоштовно або обіцяють пільги, тут думати ніхто не буде. Будуть битися у чергах й доводити, що саме їм це потрібно більш за все. Не здивуюсь, якщо завтра росія оголосить, що безкоштовно та за великі заслуги перед родіною, мешканці ОРДЛО мають піти у газову камеру, тут будуть битися у черзі, хто перший. Безкоштовна путівка у табір в Єкатеринбург?- давайте дві!
Страшно, бо навіть росіян здивував отой відпочинок у Єкатеринбурзі. З тепла Донбасу, де є Азовське море дітей повезли до холодного, похмурого Єкатеринбургу на Урал, відпочивати. Поруч Краснодар, Ростовська область з неймовірним Доном та Азовом, але дітей повезли у холодний, промисловий Єкатеринбург.
Чи повернуть, питання? В цьому році, до речі, з ОРДЛО вивіз дітей у табори та на відпочинок до росії збільшився у рази, такого тут не було навіть у 2022 році. Тому я так багато уваги приділяю відслідковуванню інформації, щодо будь якого вивезення дітей з окупованих територій на росію. Бо «чи повернуть».
Це також обговорювалося у соцмережах. Звісно ж з позиції «дети Донбасса и так натерпілись», не без цього, але люди були шоковані та здивовані таким «відпочинком», бо ж живуть у теплому, приморському регіоні, де купа баз відпочинку та таборів для дітей.
Кинутих на вокзалі дітей ніхто не погодував. Я на півхвилини уявила не дай боже таку ситуацію в Україні. Ну, не таку, а наприклад, потяг не зміг виїхати через обстріли, діти на вокзалі…та наші б жінки шахеди руками подавили, як тарганів, аби тих дітей погодувати, забрати домів, у тепле й безпечне місце.
Проігнорувала таку кількість дітей без дорослих й поліція, що чергує на вокзалі Ростова. Знову ж таки, не уявляю такого відношення від поліціянтів в Україні. Будь яка дитина в нас може сміливо підійти до представників поліції, тероборони, до військових й попросити про допомогу. Й цю допомогу вона отримає, як й захист, смаколики, безпеку, увагу.
Не була надана допомога дітям й представниками вокзалу. Люди просто робили вигляд, що їх це не стосується. Тільки після розголосу дітям дозволили спати на вокзалі у кріслах, навіть не запропонувавши якусь кімнату відпочинку.
Один народ кажете? Це я до донбасян, не нервуйте. От чи повилазило ж вам?
Майже через добу гулу у соцмережах, там з’явилися обурені вожаті, які переклали провину спершу на дітей «они сами виноваты, ушли шастать по ларькам, может спиртное искали», але коли це не вдалося, та ростовчани продовжили товти пику горе-вожатим, з’явилася ще одна версія події. Й ще більш цікава.
Діти не готувалися сісти у потяг, як було заявлено раніше, бо приїхали на перон через півгодини після відправлення потягу, бо запізнилися через те, що їх 6 годин тримали на «госгранице лнр и россии».
Мовляв, дітей мурижили на «кордоні» «прикордонники» «лнр», а потім їх тримали у автобусах на «кордоні» «лнр» та росії вже російські прикордонники, бо у дітей були «паспорти» «республік», які якось там не правильно були оформлені.
З боку росіян ніхто особливо й не згадав, що путін «приєднав» «республіки», як «нові суб’єкти», бо якось там байдужо на ці «республіки». Промовчали про це й донбасяни. Бо це дуже чуттєва для них тема. Бо ж визнати, що їх надурили це важко. Просто сумно зітхали, щодо великих черг на «кордоні» з росією, та повільну роботу прикордонників росії.
Батьки дітей все ж наголошують на тому, що діти на потяг прибули вчасно та телефонували з перону. Тому провина у тому, що дітей забули, виключно лежить на людях, що супроводжували дітей.
Забуті діти на пероні росії, насправді це про усе ОРДЛО. Ну, якщо вірніше, не про усе, а про критичну його більшість, яка повірила росії, яка потяглась за її обіцянками, якою маніпулювала місцева влада, заманюючи на оцей потяг в «країну-мрій», а потім просто забула на пероні. Прийде час й збоку росії ОРДЛО почує вирок: самі винні!
