Людина так влаштована, що бачить та чує лише те, що їй вигідно, входить в рамки її особистого світу культури, виховання, розуміння та споживання.
Саме так. Як би ви того не хотіли, але ми це те, що ми споживаємо у тому числі й інформаційно. Ми самі вибираємо книги, які нам приємно читати та які ми розуміємо, дивимося кінофільми, які відображають наше сприйняття та очікування, голосуємо за політиків, які повність співпадають з нами самими, тобто несуть нам інформацію, яка або відображає наші очікування, або ж задовольняє їх. Ми підписуємося на блогерів на яких хочемо бути сході чи ці блогери схожі на нас, бо пишуть те, що нам приємно читати. Ми донатимо тим, кому довіряємо, бо вбачаємо в них щось таке, щоб хотіли щоб було в нас самих.
Ми це те, що ми споживаємо, як інформаційний продукт, бо будь який інформаційний продукт ми будемо споживати та вважати за безпечний тільки в одному випадку: він повністю співпадає з нами, з нашим налаштуванням, мораллю, совістю, честю, знаннями, досвідом, мріями, наративами.
Тому одні люди сприймають пропаганду та ведуться на фейки, бо інформація, яку вони отримали з того чи іншого повідомлення, абсолютно співпадає з їх баченням світу, їх мріями, очікуваннями, світоглядом.
Ми ніколи не приймемо інформацію від людини, яка нам не подобається, або є нашим антиподом. Ми ніколи не приймемо інформацію, яка є нашим антиподом та порушує наші моральні наративи чи кордони.
Саме з цього виходять усі політологи та соціологи, рекламісти та таргетологи, які підбирають політикам, що казати, у які манері, як поводитися. Бо ця модель поведінки та інформації має бути схожа на критичну більшість населення, відповідати очікуванням критичної більшості населення. Бо населення сприймає лише інформацію, яку потребує, яка їх задовольняє.
Ці легкі закони інформаційного побуду легко запам’ятати, та використовувати, щоб розуміти що саме ми споживаємо в світі інформації.
Інформаційні технології, цю фразу ми сприймаємо лише у рамках інтернет-комп’ютерного програмування та створення якогось технологічно-машинної розробки. Тобто ми це сприймаємо лише по відношенню до машин.
Насправді, інформаційні технології – це сукупність методів, засобів, прийомів, що забезпечують пошук, збирання, зберігання, опрацювання, подання, передавання та споживання інформації людьми та між людьми.
Тобто реклама, це збирання, опрацювання та подання уподобань людей людям. Політика, це теж саме. Це збирання, опрацювання та подання політичних та соціальних очікувань та уподобань людей людьми.
Звісно в цьому допомагає інформаційна мережа, соціальні інтернет мережі спілкування, але люди за допомогою технологій збирають інформацію про людей, щоб ти хотіли почути, купити, побачити, подивитися, послухати, прийняти участь й видають на –гора, продукт: новину, політичну програму, курс лідера, обіцянки лідера чи запрошення щось скуштувати чи придбати. Але це буде саме той продукт, який не викличе відразу у споживача, бо він, цей продукт буде тим, чим є сам споживач.
Якщо ви придивитеся, то кожен блогер має коло своїх фанатів, які абсолютно копіюють поведінку блогера (лома-лідера суспільної думки), й якщо він захоплено пише про сексізм, расизм, шовінізм, ейджизм, українофобію, мізагінію, мізантропію, гомофобію, та спрямовує ці «кулі» проти своїх опонентів й тут же отримує овації й синхронізовані коментарі у підтримку думки блогера, бо ця думка й блогер є ні чим іншим, як відзеркаленням сутності його пооцінювачив, тобто критичного суспільства, яке підтяглося до того чому є подібним.
Тобто ЛОМ (він- вона) це не лідер суспільної думки, а її фіксатор, це те, що збирає навколо себе тих, хто має одну спільну думку, ідею, мрії, оцінювання світу.
Якщо навколо блогера люди, які пишуть про щастя та любов, це він сфокусував навколо себе й зафіксував людей, які несуть у світ позитивні емоції.
Якщо блогер пише мізагінські тексти, а в коментарах треш й угар з сексизму та мізагінії, то «їжь гімн@, пий гімн@, бот и і є гімн@». Ми лише те, що ми споживаємо!
Теж саме ми бачимо у симпатиках політичних сил. Трампісти схожі на Трампа, байденовці на Байдена, порохоботи на Порошенко, вітренковці на Вітренко, комуністи на Симоненко, зеленкісти на Зеленського, макроністи на Макрона, а путіністи на путіна… Ну, немає у світі іншої формулу,окрім тої- ми те, що ми споживаємо.
Звісно ж не зовнішньо, не треба натягувати сову на глобус, звісно ми кажемо лише про те, що всередині цих людей. Бо кожен з лідерів несе у собі посил, надії, мрії, уособлює той внутрішній світ та ті сподівання критичної більшості суспільства, яка його підтримує, обожнює, копіює, синхронізує з ним свої мрії та сподівання.
Саме тому, війна, це не путін, війна-це росіяни. Шкода, що світ це ще не усвідомив.
От читаю повідомлення з висловлювань політиків з саміту НАТО. «Росіяни готові жити в умовах переведення економіки росії на військові рейки», тобто бунту на який ставили ставку більшість політиків світу, у середині росії не очікується. Більш того, росіяни готові на втрати й витрати, аби війна продовжувалася.
Війна, це лише втілення путіним у життя мрій та сподівань критичної більшості росіян. Й поки кожен з росіян не буде визнаний світом терористом, допоки росіяни не припинять продуктування своїх мрій про вбивство та знищення світу.
Бо для них війна це мрії про насилля, знищення, руйнацію, яке вони, як зациклений у внутрішніх фобіях маніяк, випражняють під килимом, бо ж страшно, якщо застануть за «роботою». Як тільки публічно показати ці «шаловливі рученята» та вдарити по них покаранням, як вони піднімуть перелякані очі « а нас-то за что».
Для росіян війна, це книга, кіно, шоу, політика, яка їх не стосується. Це – споглядання та розуміння, що їх громадяни чинять насилля- дає їм внутрішнє задоволення, але зрештою, робить їх глядачами, а не співучасниками.
Тому на росії стільки патріотизму та підтримки війни. Росіяни готові навіть голодувати, аби війна продовжилась.
Усвідомлення росіянами повної безкарності породжує ще більше бажання та мрій про ще більше знищення України та світу.
Це вивчають політологи та таргетологи росії й дають росіянам картинку здійснення їх мрій: знищимо світ разом!
Будь яка інформація про згвалтування українців-українок, приносить росіянам задоволення, немов це зробили вони особисто.
Будь яка інформація про руйнування України викликає задоволення у критичної більшості росіян. Це відповідь на питання, чи ця війна надовго.
Зараз вони бачать війну по телебаченню, та й тільки те, що їм показують дозовано, наприклад, привід для радощів, захоплення якогось українського населеного пункту чи, от, як вчора, цілеспрямовану атаку на дитячу лікарню.
Війна для росіян – це «где-то там».
Їх тримають інформаційно в цьому їх світі, який росіян задовольняє, тому вони не шукають іншої інформації. В них світ нано-технологій, победізму та «повторим».
Це їх абсолютно не стосується, якщо тільки вони не бачать в ній своєї вигоди, наприклад, захопити житло на окупованій території чи розграбувати українське місто.
Росіяни побачать війну тільки тоді, коли вона буде вибивати вікна в їх квартирах. По-іншому – ніяк.
Тому нам так важливо отримати свободу у використанні міжнародної допомоги, я маю на увазі зброю.
По-перше, це має бути інформаційна свобода. Тобто чим більше ми будемо говорити про можливість своєї свободи у веденні бойових дій на території росії, тим більше ми будемо руйнувати ілюзію безпеки у головах росіян.
«Ми маємо право нанести ураження будь яким об’єктам на території держави-окупанта, держави-терориста, тобто на території росії»- це має бути топ-тема усіх інформаційних джерел.
Маємо право нанести ураження! Ми маємо право на відповідь! Ми маємо право бити на звук! – росіяни мають почути той інформаційний продукт, який трошки змінить їх картину світу «лучшее в мире ппо».
Окрім почути, вони маютьце побачити. От з красивого, Ростовщина знову палає. Що ж, війна це гра в яку грають у двох. От цю формулу ніяк не вивчать росіяни, бо вона не є їх інформаційним продуктом. Ну, по-перше, його там не «подають», а по-друге, сутність росіян така, що вони впевнено відгонять від себе цю думку, бо «самая могучая армия мира».
Й поки наглядний приклад «війна, це гра, в яку грають удвох» не буде зносити російські військово-цивільні об’єкти, до тих пір росіяни не приймуть реальність й будуть споживати лише те, що їм «смакує»- «не доказано, что это мы, бей сильнее по укропам, убьем их всех, нам ничего за это не будет, мы сильнее всех».
Тільки палаючи міста росії змінять думку росіян стосовно війні й їх участі в ній. Це доведено російським прикордонням.
Чим більше у російському прикордонні обстрілів, криміналу, який там зчиняють «герои сво», тим більше розчарування у кремлі, тим більше не бажання продовжувати війну.
Дивіться, який гарний приклад. На Ростовщині горять кілька НПЗ, баз зберігання палива та трансформаторні підстанції. На Ростовщині введені погодинні відключення світла та існує дефіцит палива.
Звісно, гарна та якісна робота наших БПЛА старанно приховується від російського споживача інформації «мы все сбили, лучшее в мире ппо».
Процитую приклад приховування інформації:
«Крупный пожар под Ростовом после атаки украинских БПЛА произошел из-за аварийно севшего военного вертолета.
Загорание сухой растительности произошло в ночь на 5 июля в 3 км от села Кугей Азовского района. Выяснилось, что во время массированной атаки беспилотников ВСУ, пилот вертолета МИ-28 совершил посадку на поле, чтобы не попасть под удар дронов.
Высокая температура двигателя под вертолетом стала причиной возгорания травы. Площадь пожара составила около 500 квадратных метров.
Глава администрации Азовского района Александр Палатный подтвердил журналистам, что вертолет пришлось быстро сажать во время атаки БПЛА».
Який же регіт стоїть у соцмережах, бо «успешно севший вертолет» ледь не спалив ціле місто.
Оце якісь подачі інформації. Почули-побачили- ледь не згоріли усім містом-зробили висновки. Саме так має працювати інформаційна кухня протидії російській пропаганді.
Щоб «гарячі новини» «смакували» російському споживачу вижарюючи з його голови усе, щоб там накладено коричневою гімняної купкою про «лучшее в мире ппо, вторая армия мира, нам ничего не будет, мочи ххлов».
Людина так влаштована, що бачить та чує лише те, що їй вигідно, входить в рамки її особистого світу культури, виховання, розуміння та споживання.
То поки росіянам не буде прилітати війною у кожне вікно, то поки кожен з громадян росії не буде мати персональної відповідальності за дії своєї країни, вони так й будуть жити у своєму симулякрі, де їм все дозволено.
