Чому в сучасному світі ні громадяни, ні еліти країн не бачать чи не хочуть бачити явних загроз безпеці?
І це я не про Україну. Ізраїль теж заплющував очі на явну підготовку до нападу. І таку саму поведінку повторюють багато країн Європи та Азії.
На мій погляд, запит на безпеку походить від двох джерел – від народу, як джерела влади, і від влади, покликаної забезпечувати запити народу.
Наведу приклад України. Тому, що я сам був свідком новітньої її історії.
Отже, лютий – березень 2014 року. Агресія московії, окупація та анексія Криму, окупація частини Донбасу. Запит народу України – зупинка агресії, будь-якими способами не дати розгорітися великій війні. І на цей запит чітко відповідає і передвиборча програма Президента Порошенка, та перші місяці його роботи, як президента та Верховного Головкома. Цитати з передвиборчої програми Пороха:
«Пріоритетом стануть політична та дипломатична боротьба за повернення тимчасово окупованого Криму, збереження територіальної цілісності України, для чого глава держави має чути голос кожного регіону нашої соборної країни.
Водночас, громадяни України не зможуть почуватися в безпеці, допоки ми не врегулюємо наші відносини з Росією. Використовую повною мірою весь свій дипломатичний талант та політичний досвід, щоб забезпечити деескалацію конфлікту, уникнути війни та зберегти мир, знайти прийнятні способи співпраці з Росією, насамперед економічні – але з урахуванням незворотності нашого європейського вибору та територіальної цілісності України.»
Ні народ, ні влада України не хочуть воювати з московією. Запит ясний та чіткий – врегулювати та вирішувати. І цей запит виконує влада – Мінськ-1, Мінськ-2. Та й воювати не було кому і нічим.
До честі Пороха він дуже швидко зрозумів, що ні вирішувати, ні врегулювати не вийде, що велика війна з московією неминуча, і почав робити те, що необхідно – розвивати ЗСУ та оборонпром. Тобто Порох правильно оцінив і почав готуватися запобігти цій небезпеці.
Щоправда, Порох недооцінив інформаційну безпеку, кадрова політика була явно невдала, надії на те, що мудрий нарід уміє думати головою, а не дупою, не виправдалися, і ці явні провали й призвели до поразки.
А що ж мудрий нарід? А мудрий нарід так і не оцінив небезпеки московії і продовжував бажати вирішити. Тільки чомусь цей нарід хотів порішати на умовах України, а не на умовах пуйла.
То який же був запит українців у 2018 – 2019 роках? А такий – прибрати партію війни та бариг (Порох, Кривавий пастор) від влади та привести до влади партію миру (Зе та Ко). Партія війни наживалася на крові, а партія миру хотіла просто перестати стріляти, зійтись посередині та відсунути кордони.
Пам'ятаєте, як усіх дратувало «Армія, Мова, Віра»? Тому що 73% хотіли не армію, а домовитися з пуйлом, до того ж хотіли домовитися на своїх умовах. А майбутній презик Зе активно втирав цю туфту нашим одноклітинним громадянам, і ця туфта приємно втікала в порожні черепи.
А зараз презик Зе є лідером партії війни, про що він постійно підкреслює пом'ятими хакі кальсонами. Але оскільки він тупий і необучаємий, як і нарід, що його обрав, то не розуміє, що основою бойової могутності країни є не союзники, а своя Армія і оборонпром.
В умовах затяжної війни на виснаження, при припиненні чи заморожуванні війни, на виборах неминуче з'явиться лідер партії миру. І цей лідер знову обіцятиме домовитись із пуйлом. А ось тут і буде вирішальним запит українського суспільства.
Що буде для суспільства в пріоритеті – знову віра в те, що з пуйлом новий лідер миру домовиться на своїх умовах, чи віра в те, що тільки сильна армія і потужний оборонпром створять умови ненападу?
Розглянемо Європу. З військовою промисловістю у ЄС відверто погано. Одна московія зараз, під час війни та під санкціями, виробляє військової техніки та боєприпасів у 4 рази більше, ніж усі країни ЄС разом узяті.
А є ще Китай, КНДР і Іран.
Грошей ЄС на допомогу Україні може виділити багато, а закупити на ці гроші озброєння – проблема. Населення ЄС своїм голосуванням на виборах показує, що воно не хоче воювати, а хоче домовитися з пуйлом. Звідси й різке зростання популярності правих та ультраправих партій у всіх країнах ЄС.
Франція – «Національний фронт», Німеччина – «Альтернатива для Німеччини», Австрія – «Австрійська партія свободи», Нідерланди – «Партія свободи», Польща – «Конфедерація свободи та незалежності», Болгарія – «Відродження», як приклади. Всі ці партії виступають проти ЄС та НАТО та за дружбу з московією. Рішення просте, як їм здається – «щоб не було війни, треба дружити з московією», або ще коротше – «путінферштейн».
Європа начисто забула уроки другої світової війни (ДСВ), що дружба чи добрі стосунки з людожерами лише посилюють гастрономічні апетити людожерів. Європа не готова воювати, не хоче воювати і до останнього відтягуватиме ухвалення адекватних рішень. Саме тому лідерами електоральних переваг повільно та неухильно стають праві та ультраправі партії та політики, що обіцяють прості рішення – вигнати мігрантів і зрозуміти і пробачити московії.
Ось тільки ці прості рішення призведуть до дуже поганих наслідків. Якщо хтось не пам'ятає, то саме прихід до влади у більшості країн Європи 100 років тому ультраправих політиків призвів до ДСВ, багатомільйонних жертв та руйнувань.
До речі, те, що відбувається в кампусах провідних університетів США та Європи, в ООН і в Урядах багатьох країн вже було. У 30-х роках минулого століття, перед ДСВ. Саме тоді теж зашкалювала юдофобія, що призвело до Голокосту. Тому нинішню істерію проти Ізраїлю я чітко класифікую як ознаку Третьої СВ, що наближається.
Домовитись із московією не вдасться, машина війни запущена, і зупинити її можна лише жорстка поразка московії, чого всі, окрім України, панічно бояться.
Під час ДСВ Захід допомагав одному диктатору – Сталіну проти іншого диктатора – Гітлера. І вирішальними аргументом у тій війні були жива сила СРСР разом із байдужим ставленням до життів червоних армійців, і зброя із Заходу, яка не поступалася за параметрами зброї Німеччини.
Нині все по-іншому. Диктатори вже об'єдналися проти Заходу. Зброї, хоч і застарілої, у диктаторів набагато більше, ніж у Заходу. І людського ресурсу набагато більше, і ціна цього ресурсу навіть не копійки, а тисячна частка копійки.
Два слова про Трампа.
Я вважаю, що наполегливе бажання Трампа зустрітися з пуйлом і щось пообговорювати є його помилкою. Ця зустріч буде легітимізацією і пуйла і нового джунглі-світопорядку.
Світопорядку не сили права, а права сили.
Ні Трамп, ні весь Захід не готові до світопорядку, де головним аргументом буде сила та вміння кидати на смерть тисячі своїх громадян. А от Пуйло і Кім Сунь Винь наочно показали, що вони готові встеляти землю трупами мільйонів своїх підданих. І пуйло на зустрічі обов'язково помочиться на чубчик Трампа.
У цікавий час живемо. Пам'ятайте, у 1937-му була війна в Іспанії. Але у 1941-му про Іспанію вже всі забули, і палала вся Європа.
Так і про Україну можуть усі забути у 2030-му.
Хотілося б, щоб Україна на той час існувала.
А тим часом зелена правопохоронна система пошила кримінальне звинувачення колишньому командиру 46 бригади «за здачу Курахове». Ходять чутки, що кримінальні наїзди на військових – це тиск на генерала Залужного за відмову йти на вибори в одній команді із зеленими.
До речі, кримінальну справу проти генерала Залужного порушили 11.04.2022 «за здачу Херсона та півдня України». Цю інформацію публічно озвучив Юрій Луценко. Мабуть, за рівнем ницості і підлості презик Зе навіть пуйла за пояс заткнув.
Президенту України Зеленському та всій зеленій владі бажаю всього поганого і дуже поганого.
Президент Зеленський – вирок Україні.
Готельєр Бандерівець
◾️Трамп може таємно домовитися про «розподіл світу» з Путіним та Сі Цзіньпіном, - Bloomberg
«Війна і мир в наш час будуть залежати від рішень різних світових лідерів, але в першу чергу від цих трьох: Дональд Трамп у США, Сі Цзіньпін у Китаї та Володимир Путін у Росії.
Тож зазирніть в їхні голови й проаналізуйте ідеї, які там витають. Ви побачите не стільки зіткнення ідеологій, скільки спільний спосіб мислення. А це загрожує неприємностями», - йдеться у статті.
Як зазначається, Путін та Сі Цзіньпін можуть сподіватися, що із Трампом вдасться укласти угоду про поділ світу на сфери впливу подібно до «Ялтинської конференції» 1945 року, де зустрілися президент США Франклін Рузвельт, Йосип Сталін та Вінстон Черчіль.
Андрій Богатьській
