Генератори гудуть так, що не чутно натовпу. Вони одночасно заведені й працюють перед кожною аптекою, кав'ярнею, продуктовим, "Євою" і "Золотим Віком". Запах бензину й кави - дивна суміш. Як наче випив - і не зрозумів що. В натовпі - військові з наплічниками, заклопотані жінки, продавці сала, овочів, зелені - тут же. Відомий кондитерський магазин, перед яким вже сяють величезні новорічні інсталяції - і поряд траса, якою пролітають автівки з таким звуком, як наче летять ракети.
Це моя нервова система). Вона так бачить, і так чує. Нас таких багато, і це наслідки того, що не ми почали - але нам це на собі витримувати. Ми як пасажири колись автівки, а тепер - танку, який просто прямує вперед, бо назад не можна. Позаду занадто багато втрат, і коли психіка намагається всі їх згадати, то пам'ять опиняється в ступорі. Занадто багато вони вбили - і не тільки за цю війну.
Їм все зійшло з рук тому, що вони свого часу "виграли". Як "радянський союз" - виграли. Отже, ма-а-сква залишилася непокараною. Урал, Сибір, Далекий Схід взагалі не зазнавали бомбардувань, окупації, наземних бойових дій. Напевно були такі "дярєвні", в яких не було, зрозуміло, зв'язку, і росіяни жили там як загублені. Може хтось і про війну не знав? Поки українці за них "віддувалися"?
Про попередні наші втрати ми не змогли їм виставити рахунок, бо ми залишилися поглинуті великою чорною, вибачте, дупою у вигляді росії. Аби пережувати наше справедливе невдоволення, вона почистила наш політикум, купила залишки нашої тодішньої армії, роззула й роздягнула нас як державу, всунувши натомість папірець з "гарантіями" й запевнення в "дружбі" - щоб ми залишалися непочутими, а наші діти не розносили питання про їх злочини по світу й поколіннях.
Зараз назад не можна, бо те, що позаду - набагато гірше, ніж те, що попереду. Повертатися немає куди - не буде ні "дружби", ні "гарантій", ні добросусідства. Ми вийдемо з цієї війни з величезним багажем знань і ясності, і аби ж їх не втратити



















