Завжди треба дивитися на бюджет країни, бо саме він відображає справжні плани влади на майбутнє. І коли ми аналізуємо бюджети України 2022, 2023, 2024 і 2025 років, висновок не залишає сумнівів: влада не планує перемоги. Вона навіть не планує тривалого опору.
Уся бюджетна політика влади Зеленського вкладається в одну фразу: «Живемо одним днем, а після нас хоч потоп».
Бюджет: дзеркало капітулянтського мислення
Реальна держава, яка хоче виграти війну, спрямовує бюджет на:
• розгортання виробництва зброї,
• масштабний випуск боєприпасів,
• будівництво глибоких укріплень,
• створення стратегічних резервів.
А що бачимо ми?
• У 2022–2025 роках бюджет України лишається бюджетом проїдання.
• Стратегічних програм розвитку ВПК немає.
• Масштабних замовлень для українських оборонних підприємств немає.
• Пріоритет — соціалка, субсидії, утримання чиновницького апарату.
Влада усвідомлено не розгорнула внутрішню економічну мобілізацію.
Бюджет капітуляції: рік за роком
2022 рік — виживання без стратегії.
Велике вторгнення застало Україну зненацька. Вся увага і ресурси держави були спрямовані на базове виживання: утримання соціальних виплат, стабільність бюджету, виплати пенсій і допомог постраждалим. Водночас виробництво зброї залишалося на мінімальному рівні. Основну вагу оборони фактично взяли на себе народ і волонтери, які компенсували провали в державному управлінні. Попри зрозумілість такого підходу в перші місяці шоку, вже наприкінці 2022 року уряд мав би почати розгортати системну програму інвестицій у військово-промисловий комплекс, готуючись до тривалої війни. Цього не сталося. Відсутність програми швидкого нарощування озброєнь була першою великою стратегічною помилкою.
2023 рік — ставка на західну допомогу.
Протягом року Україна утримувала позиції і намагалася провести контрнаступ. Однак в бюджетній політиці знову домінували короткострокові витрати на соціальну сферу і армійське утримання. Жодних масштабних програм розгортання оборонної промисловості так і не було прийнято. Уряд продовжував розраховувати на західні поставки зброї, замість того щоб інвестувати у власне виробництво артилерії, бронетехніки, дронів і систем ППО. Це породило глибоку залежність від іноземної допомоги і втрату часу, який можна було використати для побудови стійкої військової економіки. 2023 рік став роком втрачених можливостей для індустріалізації оборони.
2024 рік — провал оборонної стратегії.
Третій рік великої війни засвідчив глибоку системну кризу у підході держави до питання тривалого спротиву. Незважаючи на очевидні загрози затяжної війни, не було розгорнуто серйозної програми виробництва зброї за державним замовленням. Бюджет продовжував функціонувати у режимі виживання, фінансуючи поточні витрати без фундаментальних змін. Знову переважали гранти і кредити, знову не було індустріального прориву. Влада не створила базу для розширення потужностей ВПК, не ініціювала програму масового виробництва безпілотників, артилерії чи ракет. Фактично Україна залишалася вразливою перед ризиком виснаження ресурсів та втрати стратегічної ініціативи.
2025 рік — імітація оборонного підсилення.
Попри збільшення оборонного бюджету до рекордного рівня — понад 2,23 трлн грн, що становить більше 26% ВВП, — реальні стратегічні зміни відсутні. Виділення коштів на виробництво озброєння має радше косметичний характер: йдеться переважно про підтримку існуючих проектів та поточні витрати, а не про розгортання нових масштабних програм виробництва бронетехніки, боєприпасів, ракет чи систем протиповітряної оборони. Влада знову обрала шлях залучення кредитів для оборонних підприємств замість прямого державного інвестування і мобілізації промислового потенціалу. Україна увійшла у четвертий рік війни без розбудови власної мобілізаційної економіки, залишаючись надто залежною від зовнішньої допомоги і тим самим відкриваючи двері до стратегічного виснаження.
ВПК: знищений або кинутий напризволяще
• Заводи необхідні не запущені (порох, патрони, снаряди, протиракети).
• Державних замовлень немає або вони носять символічний характер.
• Приватні виробники змушені виживати за рахунок одиничних контрактів або волонтерських закупівель.
• Ініціативи розгортання виробництва безпілотників — це ініціатива волонтерів, а не держави.
За три роки великої війни влада так і не створила системної, централізованої програми оборонних закупівель!
Дві країни: хто реально воює і фінансує війну
Українська війна розкрила дві паралельні реальності:
• Країна чиновників:
Чиновники зручно всілася на потоці бюджетних коштів. Вони не планують перемоги. Вони пиляють бюджети, освоюють гранти, живуть за рахунок західної допомоги.
• Країна народу:
Український народ воює.
Український народ фінансує армію через донати.
Українські волонтери закуповують дрони, бронежилети, тепловізори.
Українські підприємці ремонтують техніку і запускають виробництво за власні кошти.
Основне фінансування реальної війни — це донати громадян, а не державні програми. Армія живе завдяки народу, а не завдяки державі.
Це факт, який визнають і військові, і волонтери.
Чиновницька країна — паразитує на ресурсах,
Країна народу — тримає фронт і вірить у перемогу.
Фортифікації: саботаж оборони
• За два роки війни не створено повноцінних ліній оборони на кордонах.
• Тільки у 2024 році почалися роботи — запізно і без системного фінансування.
• Спроби будівництва виявили масову корупцію і розкрадання.
На будівництво оборонних споруд у бюджеті 2025 року закладено менше 0,8% видатків. Це смішно для країни, яка веде війну на виживання.
Токсична залежність від зовнішньої допомоги
• У 2022–2024 роках більше половини бюджету України покривалося за рахунок грантів і кредитів.
• Але ці кошти витрачалися не на розвиток спроможностей, а на утримання старої системи — зарплат чиновників, субсидій, виплат без економічного ефекту.
Замість побудови самодостатньої оборони — тотальна залежність.
Замість мобілізації економіки — проїдання чужих ресурсів.
Коли припиняться гранти, держава виявиться без армії, без резервів, без оборонної промисловості.
Влада, яка не хоче перемоги
Влада свідомо не готується до тривалої боротьби.
Влада живе логікою: “якось протримаємося цей рік, а далі що буде”. Неефективність. Політика проїдання і втечі від відповідальності - реальна допомога ворогу.
Війна виграється не одним героїзмом солдатів. Вона виграється економікою, технікою, плануванням. Там, де держава не будує бази для перемоги, вона програмує свою поразку.
Висновки:
Україна ЩЕ має шанс перемогти.
Але цей шанс можна реалізувати лише тоді, коли держава стане державою перемоги, а не проїдання.
Потрібен інший підхід:
• масове державне замовлення на зброю;
• запуск нових заводів;
• будівництво укріплень;
• мобілізація економіки під потреби фронту.
Без цього вся риторика влади — лише прикриття їхньої неспроможності і безвідповідальності. Якщо бюджет країни не закладає перемоги — значить її не буде.
Сьогодні бюджет України — це бюджет виживання за рахунок донорів і народу. Це бюджет без стратегії, без перемоги. І якщо ми не змінимо цю логіку зараз — після нас буде тільки потоп.
