Збір майна весь час супроводжується стократно повтореним: "Удачі вам!" "Хай Вас Бог береже!", "Хай Богородиця вас прикриє".
А тут жіночка сує миску з варениками. А бабця хлопців горіхами пригощає. Дівчата силяться обійняти...
І не дай Бог у цьому селі є бодай один родич когось із хлопців. Жіночий плач тоді забезпечений. Плач який розриває серце.
У такі моменти простіше за все включити "циніка з міста", для якого не існує нічого крім наказів, інструкцій і Статуту. Мовляв - все тобі байдуже. У місті якось простіше. Там кожен занурений у виключно свої проблеми. Приїжджаєш і уїждажєш тихо - так, що й сам не встигаєш нічого усвідомити.
Але село з його щирістю і відвертістю з тебе виймає душу. Розумом розумієш, ці люди справді щиро хочуть тобі добра. Але чорт забирай, як же стає шкода себе! Як же стає шкода хлопців!
Не на курорт їдемо - воювати.
Реве двигун. Пролітвють за вікном дерева. Стелиться під колеса асфальт. Пересуваєш автомат під ногами. Знову згадуєш, як проводжали тебе у селі - у цьому, в іншому. В кожному.
Згадуєш. Зітхаєш. І усвідомлюєш. Все не дарма.
