"Зе!KOVID-19. Як мутує вірус Зеленського" - Віктор Бобиренко

"Зе!KOVID-19. Як мутує вірус Зеленського" - Віктор Бобиренко

Вірус легковажності (вірус Зеленського), який минулого року вразив 73% виборців країни, змінив її політичну карту.

Вірус мав основні симптоми: "якби не Порох", "мир за буд-яку ціну", "бариг за ґрати", "пенсії і зарплати вгору", "сватів назад".

Сам вірус, який призвів до цього захворювання, за дивними обставинами проходить зараз низку мутацій.

Деякі фахівці говорять, що кожен вірус мутує, щоб вижити. Адже якщо усі його носії загинуть, не виживе й він.

Тому наш вірус у муках шукає можливості й надалі паразитувати на пацієнті, але щоби той кашляв, але жив.

Так вийшло, що разом з новим урядом на початку березня до нас прийшла й пандемія.

З епідемією у нас нарешті зросла роль парламенту.

Будьмо відвертими: ще на початку осені усю конфігурацію влади в Україні можна було назвати так: Офіс, уряд і Рада Його Величності. В порядку впливовості. У парламентсько-президентській республіці Рада виявилася найменш впливовою.

Але, як це буває в управлінні, коли ви говорите: "Ми, Володимир І, вирішили", це не значить, що вирішили саме ви.

Усі нормативні документи хтось проговорює на рівні ідей, формує спільне (для команди) бачення, хтось готує, хтось погоджує через комунікації (з тими, хто приймає рішення). І, нарешті, хтось виконує. І тут нав'язати своє рішення може більше поінформований і компетентний. А у нашого президента з цим – ой.

В Україні в процесі підготовки, прийняття та впровадження управлінських рішень, щоправда, завжди відсутній один суттєвий механізм, який діє у Європі.

У нас забувають здійснювати комунікацію з основним бенефіціаром – народом. Вірніше – оголошується, що усе – для народу. Але комунікація з ним здійснюється лише у форматі театральних реприз. Основний актор і підтанцьовка "віщають". Народ дивиться й аплодує.

Натомість, не на камери здійснюється комунікація зі справжніми вигодонабувачами "ЗАО Україна".

Саме тому ми не успішні.

Між тим. Саме про березень-квітень 2020 року історики колись могли би сказати: це був час початку відродження українського парламентаризму. Але це не точно. Зовсім.

Офіс та уряд запропонували безпрецедентні кроки у боротьбі з епідемією.

Офіс та уряд запропонували безпрецедентні кроки для порятунку економіки України.

Офіс та уряд проводять безпрецедентні заходи для утримання рейтингу президента

Тепер з'явився і повноцінний фактор Ради. Це коли не монобільшість у турборежимі. Це коли треба домовлятися.

Але ж, Офіс, уряд і Рада – це інституції (причому Офіс – надумана і неконституційна). Але це і люди. Для кращого розуміння внутрішньої ситуації давайте визначимось з основними імперативами тих, хто приймає рішення.

Ми розуміємо, що у людини може бути кілька важливих тем. Ви можете любити і сім'ю, і роботу, і хобі. Ну, і президента, звичайно. Але – що для вас найважливіше?

Можливо, я помиляюся, але здається, основні імперативи тих, хто зараз у Офісі, уряді та парламенті приймає рішення, такі:

  • Люди, для яких основний імператив: Україна – понад усе. Такі у явній меншості;
  • Люди, для яких імператив: Україна – це майданчик для того, щоб відбутися особисто (от проситься як приклад Разумков);
  • Люди, для яких імператив – командна робота або галузеве просування (спорту, освіти тощо);
  • Люди, які "я тут від Івана Івановича";
  • Найбільша категорія: люди, які впевнені, що "життя людині дається лише раз і заробити на нього треба за одну каденцію".

Що відбулося після призначення уряду?

Головне, повністю оформилося коло тих, хто впливає на процес формування та прийняття рішень.

На початку каденції це був тріумвірат Зеленського  (головний ресурс – позитивний бренд) та Пінчука і Коломойського (ЗМІ та зв'язки).

Після низки переформатувань, які закінчилися заміною уряду, оформилася в умовну семибоярщину, що складається з групи кварталу: Зеленський – Єрмак – Баканов і групи олігархів: Пінчук – Ахметов – Коломойський – Аваков.

Після мінського візиту Єрмака у фракції "слуг народу" відбулася фронда: більше 50 депутатів виступили з різкою і проукраїнською заявою проти капітуляції. Тобто проти рейтингово важливого напрямку – здобуття миру за будь- яку ціну.

У режимі взаємопоборювання "олімпійців" сплив найбільший скандал з братами Єрмаками.

І голосування 30-31 березня за земельний та антиколомойський закони та внесенням до нього правок показали іншу, проолігархічну фронду.

Протягом місяця суди активно просували інтереси Коломойського і натомість (паралельно з прокуратурою) били в бік Порошенка.

А тепер, що ми маємо після місяця запеклих "боїв".

В Офісі президента: створена кризово-креативна група: "Рейтинг президента – відступати нема куди"

В уряді: набір випадкових людей замінено на набір "ти чьїх будєш?".

У парламенті: склалися ситуативні союзи: "ЄС", "Голос" та близько 200 "СН" – проти ОПЗЖ, "Батьківщини" та олігархічно-орієнтованих "слуг".

З одного боку – це добре. Але це точно не стане формальним створенням проукраїнської патріотичної коаліції.

А буде так.

ОПЗЖ – без коментарів. Їхній варіант – Україна в "руском мірє".

"Батьківщина" – особистий успіх і збільшення впливу леді Ю (і махровий популізм) в обмін на тактичні голосування.

Група "За майбутнє" – експерти з відчуттям гумору кажуть про неї: група "За Майбах". І цим усе сказано.

Група "Довіра" – група депутатів з різними імперативами та мотиваціями.

"ЄС" та "Голос" – чіткі проукраїнські позиції і відповідні голосування.

"Слуги народу":

  • група депутатів, орієнтованих на Україну і некорумпованих (близько 50-60 багнетів);
  • група депутатів, орієнтованих на Зеленського особисто (зараз близько 100, але їх меншатиме разом з рейтингом);
  • стійка група депутатів, чітко орієнтованих на різних олігархів;
  • ті, хто буде ситуативно голосувати з різних мотиваційних причин. Де основною мотивацією будуть пачки американських президентів. Зараз це невеличка група, але збільшення її неминуче.

Колись у французькому Конвенті найбільшою фракцією були жирондисти. Вони голосували то з тими, то з тими. У них була золота акція. Від них усе залежало.

Скоро у солянці під назвою Верховна Рада золота акція буде у місцевих жирондистів. Вони не будуть оформлення навіть у реальну групу, не матимуть лідерів і речників. Вони просто братимуть гроші за голосування.

Це буде страшний і цікавий час.

Віктор Бобиренко

Loading...