Спікер Верховної ради Стефанчук порекомендував народним депутатам в рамках Національного тижня читання прочитати 5 наступних книг:
- "Найкраще", Григорія Сковороди;
- "Європа. Історія" (Europe. A History), Нормана Дейвіса;
- "Імперія повинна померти" ("Империя должна умереть. История русских революций в лицах. 1900-1917 гг."), Михайла Зигара;
- "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію" (The Churchill Factor. How one man made history), Бориса Джонсона;
- "Застеляйте ліжко. Дрібниці, які можуть змінити ваше життя, а можливо, і світ", Вільяма Г. Макрейвена .
Що я скажу. Воно, звичайно, дарма. Там 80% слуг прочитали дві книги в житті: «Буквар» і зелену.
А тут томіща. Нє вєрю.
Я ось сам нещодавно прочитав Макрейвена. Норм.
І читав Міхаіла Зигаря. Книга цікава, але висновки надумані. Історія від рускіх інтелігентів завжди упереджена.
Навіть якщо вони косять під опозиціонерів. Та і багато там тексту для зелених.
Я би не рекомендував.
А тепер схотілося перечитати і Сковороду. Земляк.
Але я не про те.
Виявляється, є люди, які читають книги і не розуміють їх. Книга їх не змінює, не виховує.
І я не певен, що приносить насолоду.
Бо як можна доторкнутися до Сковороди і бути на побігеньках у малоосвіченого гопніка з Криворізького кварталу?
І боятися йому слово сказати? І підсижувати свого шефа (Разумкова) за наказом Єрмака?
Як взагалі можна підмахувати Єрмаку?
Як можна доторкнутися до Черчилля в інтерпретації Джонсона і бути несамостійним політиком?
Висновок явний: Стефанчук букви знає, в слова їх складає – прочитаного не розуміє.
Я от порадив би цьому політику перечитати «Айвенго» Вальтера Скотта.
«Чорну стрілу» Стівенсона.
«Тигроловів» Багряного.
І обов’язково "Баладу про боротьбу" Висоцького.
Почитати щось, що може зробити людину благороднішою. Високою.
Не здатною прислужувати високопоставленому бидлу.
І мати гідність.
Та тут власне треба просто згадувати Майдан. Загиблих на ньому. Щоб не потакати злу і не бути конформістом.
Але про що я? Вони правильних книг у дитинстві не читали.
Їм не зрозуміти.
