Недавні події зворохобили громадськість, - і не тільки в Україні, а й у світі, - "мандри" викраденого спецслужбами, а відтак – ними ж повернутого судді "в трусиках" Миколи Чауса, загадкова (хоча, у принципі, й не дуже) смерть лідера "Білоруського дому" у Києві Віталія Шишова, врешті-решт якийсь демонічний виступ гурту "Batushka" на фестивалі "Файне місто" у Тернополі. Вони свідчать про одну дуже тривожну річ. Україна Зеленського за два з хвостиком роки його ексцентричної каденції стала мандрівним шапіто для розмаїтих пройдисвітів, але найголовніше, - полем для спецоперацій спецслужб, і своєї, і що найприкріше – чужих.
Зеленський може скільки завгодно демонструвати публіці награний "патріотизм", вказувати рускомірскім фанатам напрямок їхнього руху з окупованого Донбасу, розповідати про грандіозні плани у рамках мильної опери під назвою Форум "Україна.30". Але це жодним чином не означатиме, що наш "найвидатніший у світі" популіст думає і діє так, як говорить. Радше навпаки. Він просто вміло використовує свій артистичний дар і залишки харизми для того, аби втримати і себе, і свою "квартальну зграю" при владі.
Микола Чаус – дуже промовисте підтвердження того, що Зе! не гребуватиме жодними методами і засобами задля власної ідеї-фікс – збору компромату і дифамації свого попередника. Закритість судових слухань, на яких обирали запобіжний захід для горе-судді-"баночника", свідчить про наміри застерегтися від випадкових одкровень "маленької людини", яка одного нечудового дня потрапила поміж жорна системи. Зокрема, натяку на "секрет Полішинеля", який зафіксовано в офіційних документах молдовських правоохоронців, - на те, що Миколу Чауса насправді викрали українські спецслужби на території суверенного і доброзичливого сусіда.
Але в цій смердючій історії є цілком прозорий натяк на те, що наразі напівфабрикатний автократичний режим має намір беззастережно розпоряджатися долею вільних наразі громадян на власний розсуд. На кшталт того, як це практикують у Росії Владіміра Путіна чи Білорусі Аляксандра Лукашенки. Зауважимо при цьому підозріло ялову реакцією Банкової на смерть Віталія Шишова, а також на висновок "бацьки" про "ворожість України".
Звісно, таку інфантильність легко списати на те, що у Києві ніхто не був зацікавленим у тому, щоб прибрати білоруського опозиціонера. Але є інше. Поки наша СБУ змагалася з НАБУ за право "першої ночі" з Чаусом, закордонні спецслужби стежили за невгодним Лукашенці еміґрантом, готуючи імітоване самогубство. І не факт, що це була робота білоруського КҐБ, кажуть про почерк Луб'янки задля того, аби остаточно ізолювати свою мінську маріонетку від будь-яких контактів з цивілізованим світом. І в цьому, на жаль, є нездоровий глузд, позаяк в аналітичних західних центрах вже не пошепки, а вголос кажуть про швидкий аншлюс Білорусі "союзною державою". Можливо, це "ненароком" станеться у перебігу масштабних навчань "Запад-2021", коли вся Білорусь кишітиме від надміру чужинських вояків.
Тепер про царину, далеку, на перший погляд, від геополітики. Соцмережі досі не можуть заспокоїтися від "духовного скандалу", спричиненого виступом польського блек-метал гурту "Batushka". Схильні до крайнощів експерти назвали цей інцидент "маніфестом сатанізму", не кажучи вже про анафемські оцінки представників християнських конфесій. Зауважу, що за всієї лояльності до творчих виявів і рефлексій, я б не ризикнув назвати композицію "Batushka" морально коректною, особливо у контексті глибоко віруючої Галичини. Цікаво, як сприймають цей гурт у консервативно-католицькій Польщі?
Однак… Акурат під супровід обурення і суперечок довкола тернопільського перформансу "Batushka" на поверхню раптом знову виринула стара тема присутності у шкільній програмі предмету "Християнська етика" чи чогось схожого до нього. Укотре "схрестили мечі" прихильники основ духовної освіти у школі і адепти конституційної новели про світськість української держави. Низка місцевих рад Західної України звернулася до найвищих інстанцій з вимогою повернути курс християнської етики у шкільну програму, бо, мовляв, він стане заборолом перед деморалізацією і дезорієнтацією суспільства.
Я не прихильник конспірології і теорій змов, - висновки може зробити кожен. Але ось так, а не інакше, чомусь склалися пазли. У результаті маємо роздрай і сварки, якими, зазвичай, прикривають спецоперації масштабнішого ґатунку.
Мені чомусь видається, що ходить про "прикриття" задавненої справи "ваґнерівців", яка днями (судячи з усього, - до кінця серпня) знову з'явиться на українському порядку денному. Йдеться про прем'єру фільму-розслідування журналістів Bellingcat про зраду найвищих українських посадовців, у результаті якої зірвалася міжнародна спецоперація із затримання російських військових злочинців. Зеленському і його свиті (особливо главі ОПУ Андрієві Єрмаку) вкрай залежить, аби ця історія заникалася серед інших, дріб'язкових історійок, у буквальному сенсі – втонула у них. Бо "ваґнергейт" – це, погодьтеся, не просто анатомія зради. Це сюжет про те, що Україною правлять не випадкові, а спеціально вибрані для цього особи зі специфічними завданнями і функціями. Вибрані, далебі, не нами, громадянами України, а у столицях ворожих держав, де й не приховують своїх справжніх поглядів і планів, де досі, через 30 років після здобуття Незалежності, вважають нашу з вами вітчизну провінцією імперії.
