У комітет комсомолу інституту, де я вчився, якимось чином потрапив журнал «КНДР». І хтось раптом вирішив його відкрити, хоча добровільно комуністичний офіціоз ніхто читати не брався. То ми годину вмирали від реготу, читаючи, як «Прєдсєдатєль Кім Ір Сен дал ценниє совєти дояркам по уходу за коровами» й іншу хрінь такого ж роду.
Розумієте? Навіть нам, сраним совкам, котрі самі жили в гидотному пізньобрежнєвському маразмі й боялися з цього приводу сказати вголос слово, дебілізм комуняк Північної Кореї видавався абсолютно анекдотичним. Та й рівень їхнього злиденного життя, примітивізм суспільного й технологічного розвитку видавалися зовсім уже печерними.
А сучасні московити, котрі, ніби, скинули вже понад 30 років тому комуністичне ярмо й відірвали на шару купу трильйонів нафтогазових баксів, спілкуються с Кімом-онукою на рівних і випрошують у нього військову допомогу. Під щоденне роздування щік на тему «вєлічія».
Які ж їбучі деграданти…
