Нова хвиля скритої мобілізації на росії, на мій погляд, породить такі наслідки:
втекти зможуть більш "продвинуті", ті, які хоч раз були закордоном, літали на літаках, мають автівки, крали рушники в Турецьких готелях, а також їх менш удачливі друзі, сусіди, родичі. Які кинуться питати:
- ну как ты, Вань, тогда на отдых езділ, расскажі, как выєхать!
- Так я бухой был все врємя, нє помню уже...
- ну все равно, расскажи!
Кинуться "біженці" за притулком до Німеччини, Франції, Грузії, залишивши або вкрай вмотивовану частину населення, або вкрай недорозвинену. Вмотивованих може і більше, ніж нам треба - але точно не так багато в масштабах всієї росії. І нехай вони зігують під пісню "я-русскій", одягають дітей у військову форму, марширують з палками, - але це диванні вмотивовані. А ті, які недорозвинені - попадуть під мобілізацію точно. Бо немає ні чим відкупитися, ні за що втекти. Більшою мірою це мешканці віддалениїх куточків росії - а її величезна територія і так має "залисини" у вигляді напівпустих "дєрєвєнь", безперспективних міст і містечок. Якщо закриваються містоутворюючі підприємства (а вони закриваються), то населення точно залишається перед лише трьома варіантами: на фронт, на кладовище, або кудись на заробітки. З фронту теж на кладовище, "ну а чо?"
Лисіюча на щільність населення росія зрештою матиме подобу "армії" - але переважно з дурнів. Чіта, Чєлябінск, Вологда, Бурятія, Саха, - які сміттєзвалища там ще є? Жінки, які там залишаться, будуть у переважній більшості. Спати ні з ким, народжувати ні від кого. І буде на двох третинах росії суцільне Іваново.
Жінки і кладовища. Коли діти досягнуть призовного віку - вони не встигнуть стати чоловіками, і тоді знову по колу - жінки і кладовища.
А зрештою - лише кладовища.
Я коли чую від так званих російських опозиціонерів жалісливе "пасматрітє, что стало с Україной!", "нєщасная Україна!", - бажаю, щоб запхали свою жалість собі поглибше, бо так, як палає у війні Україна, не кожному дано палати. Картоплю садити на дні колишнього водосховища, відновлюватись десь вже чепрез добу, десь через тиждень, десь через місяць-два-три... Меншою кількістю військ робити майже неможливе. Вчитися і розвиватися. Навіть з таким гальмом, як наша зелена влада - поставити сюди в порівняння росіян, так не виходить. І поряд не стоять.
Це як порівнювати кладовище з бурхливою річкою, з родючим полем, з невмирущою силою волі.
