У тій, альтернативні реальності Поліграфу Поліграфовичу Шарікову вдалося вирватися з чіпких рук доктора Борменталя й уникнути зворотного перетворення на пса.
Він тимчасово отримав службову комунальну кімнату. Туди негайно затягнув машиністку Васнецову, яка тут же завагітніла одразу трійнею. Кожен вечір п`яний Шариков до втрати свідомості її бив, але "органи" не реагували. Бо, по-перше, Шариков був "соціально близьким", а по-друге обіймав високу посаду начальника служби очистки Москви від бездомних тварин. По-третє сама Васнецова не скаржилася, бо б`є - значить любить. До того ж у Шарікова була гарна зарплатня та пайок.
Використовуючи своє службове становище та зв`язки в ДПУ, Шариков ініціює справу проти професора Преображенського і доктора Борменталя, звинувачуючи їх у "троцкізмі". Якраз між Троцьким та Сталіним йде жорстока гризня за владу, і на біду гарний знайомий, пацієнт і заступник професора - нарком охорони здоров`я Петро Олексійович був ставлеником Троцького. А от головний чекіст СРСР Дзержинський - другом Сталіна.
Преображенський і Борменталь змушені покинути країну й переїхати до Берліна. Вони забирають із собою служницю Зіну, а кухарка Іванова категорично відмовляється виїжджати на чужину і йде працювати у їдальню спілки биндюжників Москви.
Оскільки Шариков офіційно прописаний у квартирі професора Преображенського, він вселяється туди і як "відповідальний посадовець" займає усі кімнати. Намагання Швондера забрати хоча б одну з них, зустрічає рішучу відсіч під незмінне "Де ж я харчуватимуся?!"
Пізніше Шаріков добивається, аби йому повернули справжнє ім`я - те, яке він мав, будучи людиною: Клима Григоровича Чугункіна. Він переходить на службу до ДПУ і робить блискучу кар`єру у якості слідчого у справах проти "ворогів народу". Ніхто не вміє з такою ефективністю вибивати зізнання у різноманітних злочинах проти радянської влади, як Чугункін.
Васнецова все народжує й народжує. Спочатку трійню, потім двійню, потім ще трійню. Усі діти чимось невловимо схожі на пекінесів і мають приблизно такий само рівень інтелекту, що дуже тішить батька, оскільки "ми, чай, не професори". Навчений досвідом служби в "органах" Чугункін знає, що бути професором в СРСР небезпечно й клопітно...
Зенітом слави Клима Чугункіна стає виявлення великої "право-ліво троцкистської банди", яка складалася із польських, японських, турецьких, німецьких та уругвайських шпигунів.
Керував бандою нарком охорони здоров`я Петро Олексійович, який підтримував зв`язок з Гітлером через професора Преображенського; з "таємним світовим урядом" через доктора Борменталя, а з розвідкою Уругваю - через Зінаїду Буніну.
Безпосередньо у Москві до банди входили троцкіст Швондер, котрий стояв за організацією убивства Кірова; агентка польської "Дефензиви" завідувачка відділу культури будинкового комітету Вяземська, яка мала завдання розвалити культуру в масштабах країни й виконати "План Далеса"; кухарка Іванова, якій розвідка Уругваю доручила непомітно труїти биндюжників, аби підірвати транспортну галузь СРСР, та колишній швейцар будинку Федір. Останній ночами викрадав зі складів борошно, що спричиняло до "тимчасових перебоїв" з хлібом у столиці.
Під час допитів з`ясувалося, що швейцар Федір був особистим агентом професора Преображенського протягом багатьох років й отримував від нього регулярну грошову винагороду двічі на рік - на Різдво та на Великдень. Агент "таємного світового уряду" та німецького фашизму Федір навіть здав частину нажитих на зраді батьківщини скарбів - 30 срібних карбованців, які було сховано під половицею.
За цей подвиг Чугункін отримав чергове підвищення та найвищу нагороду СРСР - орден Леніна.
У 1937 році, під час "Великої чистки" Клим Чугункін, як стовідсотковий пролетар, став комісаром держбезпеки третього рангу. Цьому сприяли кілька написаних ним доносів на колег, чиї прізвища не відповідали генеральній національній політиці партії та вели до підступної діяльності "таємного світового уряду".
У Німеччині доктора Борменталя спіткало нещастя. Скільки він не доводив, що його прізвище походить з хорватської мови, звуть його Іван, а його батька звали Арнольд - гарне давньогерманське ім`я, - все одно опинився в Заксенгавзені. Не допомогло навіть заступництво професора, котрого дуже поважав сам Геббельс, який періодично користувався послугами Преображенського. Там доктор і згинув...
Преображенський, коли була можливість - зручну лабораторію під Берліном не кинув і з Рейху не виїхав. Так само, як і в СРСР, політикою не цікавився. Проте вона сама зацікавилася ним. Якось навесні 1945 року в його лабораторію влучила випадкова бомба з британського бомбардувальника "Ланкастер". Тіло професора знайти не вдалося.
Зіна тоді врятувалася - вона якраз була в Берліні, отоварювала картки на харчі. Проте чи пощастило їй? Адже у квітні 1945 року її було до смерті зґвалтовано натовпом "визволителів" як "фашистку" та "зрадницю".
А Клим Чугункін загинув не на Бутівському розстрільному полігоні. І не в камері Бутирської в`язниці. Якось, після чергового звірячого побиття, дружина тихцем підсипала до його ранкового розсолу щурячої отрути, після чого й сама вкоротила собі віку.
Але померли не всі. Залишилися діти Клима Чугункіна. В СРСР їм було комфортно. Вони дали численне потомство. Воно й досі квітне та множиться. Усіх онуків та правнуків колишнього Шаріка об`єднує одна спільна риса: вони люто ненавидять професорів і взагалі "шибко вумних", які читають книжки.
"...какие уж мы вам товарищи! Где уж. Мы понимаем-с! Мы в университетах не обучались" (П. П. Шариков).
P.S.
Традиційно...
Народ, який забув або не знає свого минулого, не має майбутнього" (Платон)
