Жив-був один Дурень...

Та не простий, а вельможний — із троном, короною і кабінетом для фотосесій.

Його обрали за чесність: він чесно сказав, що нічого не розуміє — і народ зрадів, бо це ж «як ми всі!».

Правив він серйозно: підписував закони, не читаючи, бо йому малювали картинки.

Коли питали про економіку — відповідав віршами, бо так веселіше.

Генералів призначав за формою вусів, а міністрів — за смішними прізвищами.

Одна бабуся на ринку прошепотіла:

«Це ж катастрофа!» — і миттєво стала головною шкідницею держави.

Її посадили в клітку і возили по селах: мовляв, ось до чого доводить розум.

Але найдивніше — що Дурень і далі правив.

Бо поки народ сміявся з нього — не помічав, як у нього крадуть і майбутнє, і здоровий глузд.

І жили вони довго.

А щасливо — лише ті, хто вчасно втік.

Істочник