Та не простий, а вельможний — із троном, короною і кабінетом для фотосесій.
Його обрали за чесність: він чесно сказав, що нічого не розуміє — і народ зрадів, бо це ж «як ми всі!».
Правив він серйозно: підписував закони, не читаючи, бо йому малювали картинки.
Коли питали про економіку — відповідав віршами, бо так веселіше.
Генералів призначав за формою вусів, а міністрів — за смішними прізвищами.
Одна бабуся на ринку прошепотіла:
«Це ж катастрофа!» — і миттєво стала головною шкідницею держави.
Її посадили в клітку і возили по селах: мовляв, ось до чого доводить розум.
Але найдивніше — що Дурень і далі правив.
Бо поки народ сміявся з нього — не помічав, як у нього крадуть і майбутнє, і здоровий глузд.
І жили вони довго.
А щасливо — лише ті, хто вчасно втік.
