Понад три роки триває повномасштабна війна, розв’язана Московською Федерацією проти України. Незважаючи на очевидність агресії та фактичний стан війни, Україна формально не оголосила стан війни. Цей крок давно назрів і є критично необхідним як із юридичної, політичної, так і з моральної точок зору. Відмова оголосити війну виглядає не лише як недбалість, але й як стратегічна помилка влади, що шкодить інтересам держави та суспільства.
Юридичні підстави для оголошення стану війни
Конституція України та базові закони однозначно вказують, що держава має повноваження та навіть зобов’язана оголосити стан війни у разі збройної агресії. Зокрема:
Стаття 106 Конституції України надає Президенту право подати до Верховної Ради подання про оголошення стану війни.
Стаття 85 Конституції встановлює, що Верховна Рада ухвалює рішення про оголошення стану війни.
Закон «Про оборону України» прямо передбачає, що у випадку збройного нападу Президент зобов’язаний внести до парламенту подання про оголошення стану війни.
Таким чином, юридично Україна мала не просто право, а й зобов’язання зробити цей крок ще 24 лютого 2022 року. Президент дійсно вніс відповідний законопроєкт №7114, однак Верховна Рада, керована владною монобільшістю, не спромоглася навіть розглянути його, що є прямим доказом політичного боягузтва та страху перед відповідальністю.
Стан війни vs воєнний стан: у чому різниця?
Воєнний стан — це внутрішній режим, спрямований на мобілізацію державних ресурсів, але без зовнішньополітичного визнання факту війни. Натомість стан війни означає офіційне проголошення воєнних дій між державами, відкриття шляху для юридичних наслідків, репарацій та розриву дипломатичних відносин із агресором.
Що дасть Україні оголошення стану війни на міжнародній арені?
Юридична однозначність. Україна нарешті закріпить на міжнародному рівні свій статус держави-жертви агресії, що унеможливить будь-які маніпуляції на кшталт «конфлікту» чи «громадянської війни», які активно просуває російська пропаганда. Це створить додаткову правову базу для судового переслідування російських воєнних злочинців і забезпечить юридичну чіткість для всіх міжнародних партнерів.
Посилення санкційного тиску. Оголошення стану війни стане морально-політичним аргументом для тиску на союзників, стимулюючи їх до запровадження ще суворіших санкцій, повної фінансової та енергетичної ізоляції агресора, припинення подвійних стандартів у торгівлі з РФ.
Міжнародна єдність і мобілізація. Після формального визнання війни Україні буде набагато легше будувати коаліції підтримки на глобальному рівні, об’єднувати довкола себе країни, для яких чітка правова кваліфікація війни стане аргументом для допомоги та підтримки.
Механізми репарацій. Офіційний статус війни відкриє дорогу для міжнародно-правових механізмів компенсації шкоди, замороження і конфіскації російських активів на користь України, а також створить міцну основу для вимоги репарацій у рамках післявоєнного врегулювання.
Внутрішньополітичні наслідки
Максимальна мобілізація ресурсів. Економіка України буде остаточно переведена на воєнні рейки. Це означає чітке перепрофілювання бюджетних програм, максимальну підтримку оборонної промисловості, контроль за логістикою, паливом, стратегічними запасами і трудовими ресурсами.
Відповідальність влади. Умови стану війни передбачають сувору персональну відповідальність керівників усіх рівнів за ухвалені рішення. Це поставить хрест на можливості безвідповідального політичного маневрування та змусить уряд діяти виключно в логіці національних інтересів.
Повне залучення правоохоронних органів. Офіційне визнання стану війни зобов’яже не тільки армію, але й усі правоохоронні структури (СБУ, МВС, прокуратуру, митницю) до активної участі в обороні держави, виключаючи можливість залишатися осторонь чи працювати лише на "мирних" напрямах.
Консолідація суспільства. Визнання факту війни укріпить національну єдність, підвищить моральний дух, зменшить простір для маніпуляцій і демагогії, чітко зафіксує для всіх громадян розуміння: країна бореться не за частину території — за саме своє існування.
Чому влада уникає оголошення стану війни?
Страх втратити політичну гнучкість, необхідну для кулуарних переговорів.
Боязнь прямої юридичної відповідальності за всі стратегічні рішення.
Небажання кардинально змінювати економічну модель і відмовлятися від прибуткових корупційних схем.
Усвідомлення, що у стані війни доведеться діяти за правилами воєнної необхідності, а не за логікою власної вигоди. Не інакше як відвертий саботаж національних інтересів у момент, коли кожен день зволікання коштує життів українських захисників і цивільних громадян.
Історична відповідальність
Відмова визнавати війну юридично є актом стратегічної слабкості і політичної безвідповідальності. Влада повинна чітко усвідомити: ми не боремося за чергову поправку до Конституції чи за імідж окремих політичних фігур. Ми боремося за саме існування української держави, за майбутнє наших дітей, за можливість бути вільною нацією, а не рабами агресора.
Це — чесність перед тими, хто віддав свої життя за нашу свободу. Це — чесність перед союзниками, які підтримують нас, інколи ризикуючи власними національними інтересами. Це — чесність перед історією, яка запам’ятає не красиві гасла, а конкретні дії.
Оголошення стану війни — це відповідь на реальність, у якій ми вже три роки живемо і гинемо, на виклик нашому праву на життя, на свободу, на гідність. Без цього кроку будь-які переговори з агресором перетворюються на фарс, де Україну можуть змусити йти на поступки в обмін на примарний "мир". Без цього кроку не буде повноцінного трибуналу над злочинцями, не буде легітимних репарацій, не буде справедливості.
Час діяти. Час відновити історичну правду. Час оголосити війну і перемагати, без двозначностей, без страху, без оглядки на політичні вигоди. Час бути гідними своєї історії і своєї свободи.
Висновок
Оголошення стану війни — це життєво необхідний крок для України. Це стратегічне рішення на рівні виживання народу. Це демонстрація волі, рішучості та готовності перемагати не лише на полі бою, а й у світовій свідомості. Ми маємо стати прикладом для світу: країною, яка не боїться визнавати правду, яка не шукає компромісів зі злом, яка бореться за свою свободу до кінця. Тоді й міжнародний вектор підтримки нашої держави буде набагато чіткіше помітний.
