Путєн своїми жорстокими ударами по цивільним українцям повернув нашу війну на перші полоси світових ЗМІ.
Є і про ефективність наших далекобійних санкцій, накладених власними руками – опустили нафтопереробку в Роіссі до найнижчого рівня з 2009 року.
Однак цього рівня поки недостатньо, бо рашисти все рівно збільшують випуск дронів і навіть повернулись на військову базу в Сирії, тобто вони зберігають геополітичний плацдарм після виходу американців звідти.
Путєну його оточення нібито каже, що у Роіссі більше нема грошей на війну і вообще йому слід боятись заколоту.
Однак він не здається і продовжує деморалізуючі удари по Україні в надії перестояти нас. Перестояти в розрахунку на те, що наступного року в Європі вибори повсюдно. І є шанс що повсюдно переможуть ультраправі. А вони пулєй захлопнуть двері зсередини в своїх країнах і припинять нашу підтримку (Німеччина/Франція/Англія понад усе!). І це на фоні зростаючого євроскептицизму від Зеленського.
Ось цей аналіз від «The Economist»
Війна в Україні — це тепер війна Європи. Виживання не може бути єдиною метою
«ЦЕ МОМЕНТ ІСТИНИ для Європи», — заявила Урсула фон дер Ляєн, голова Європейської комісії, коли у 2022 році танки Володимира Путіна вторглися в Україну. Тепер, після років зволікань, Європа, можливо, нарешті вирішила діяти рішуче. Члени ЄС, а також інші європейські країни, такі як Велика Британія, сьогодні відповідають за майже всю допомогу, що надходить до України (див. діаграму). Військова інтеграція просувається вперед, і було започатковано франко-британську ініціативу з контролю за умовним перемир’ям. Виплати за новим кредитом для України на суму 90 млрд євро (105 млрд доларів) розпочнуться цього місяця. Санкції стають дедалі жорсткішими.
Тим часом нещодавні успіхи України на полі бою відродили відчуття дипломатичних можливостей. Європа хоче взяти на себе те, що не вдалося США. «Ми будемо частиною рішення, і ми повинні бути частиною обговорення», — сказав у лютому президент Франції Еммануель Макрон. Вперше такі слова звучать як констатація, а не благання.
Підтримка Європи, за словами Катаріни Матернової, посла ЄС в Україні, «виявилася більш стійкою, ніж ми могли собі уявити». Однак, хоча перейняття ініціативи Європою надає їй важелі впливу, міністри та чиновники визнають, що їхні уряди все ще шукають стратегію, яка виходила б за межі забезпечення виживання України. Останніми тижнями політики передчасно обговорювали відправку посланця для переговорів із Путіним (серед імен, що фігурували, були Ангела Меркель та Маріо Драгі), не маючи чіткого уявлення про те, чого європейці сподіваються досягти. 28 травня Кая Каллас, координаторка ЄС із питань зовнішньої політики, применшила значення цих спекуляцій.
Європейські чиновники сходяться на думці, що Путін опинився у скрутному становищі. Проте мало хто бачить ознак того, що він готовий відступити від своїх вимог. Це обмежує можливості для конструктивних переговорів. Один із чиновників зазначає, що Європа не має чого запропонувати Путіну, окрім поступового уповільнення введення нових санкцій. «Ми не проти переговорів, якщо вони будуть реальними, — каже Маргус Цахкна, міністр закордонних справ Естонії. — Але поки що немає про що говорити».
Ця плутанина відображає розбіжність цілей. Деякі європейські уряди хочуть з’ясувати «червоні лінії» Росії через зусилля з «посередництва», які можуть передбачати залучення окремих посередників, а не урядів, або держав, що не входять до ЄС, таких як Туреччина. Серйозні переговори з Путіним, у яких Європа виступатиме на боці України, як і раніше, здаються віддаленою перспективою. «Я думаю, що нам потрібні обидва варіанти», — каже один із міністрів закордонних справ. Найбільш інтенсивні дискусії щодо можливих переговорів відбуваються серед країн «Е-3»: Великої Британії, Франції та Німеччини. Це може поновити побоювання серед східноєвропейських країн, таких як Польща, що західні країни можуть прагнути «перезавантаження» відносин із Росією, обходячи їх. Україна також ставиться до цього скептично.
Якщо Путін виявить готовність до компромісу, для укладення перемир’я Україні, ймовірно, доведеться погодитися на втрату території у східному регіоні Донбасу. Окрім надання поки що нечітких гарантій безпеки, найкращим способом для Європи пом’якшити цю пілюлю є прискорення процесу вступу України до ЄС — чого українці прагнуть з часів революції на Майдані 2014 року. Минулого року під час мирних переговорів під егідою США з’явилися пропозиції, що Україна може приєднатися до ЄС вже у 2027 році. Але хоча пані фон дер Ляєн та інші наполягають на тому, щоб зберегти мрію України, ця дата є абсолютно неправдоподібною для великої, частково корумпованої країни з доходом на душу населення, що становить приблизно третину від доходу Болгарії. Чиновники вважають, що Україні пощастить, якщо вона приєднається через десять років.
Це залишає дедалі більший розрив між надзвичайно високими сподіваннями України та бажанням багатьох урядів ЄС залишити цю тему поза увагою. Щоб зупинити це, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц нещодавно запропонував «асоційоване членство», яке надало б Україні доступ до різних інституцій ЄС з обмеженими або відсутніми правами голосу, субсидіями чи доступом до єдиного ринку. Це, ймовірно, «найкраще, на що може розраховувати Україна», — каже Олександр Габуєв, директор аналітичного центру «Карнегі Росія-Євразія», що базується в Берліні. Але ця пропозиція не знайшла підтримки серед українців, які сприймають її як синонім «безкінечної черги». Президент Зеленський одразу ж відкинув пропозицію Мерца як «несправедливу».
На саміті ЄС цього місяця можуть бути відкриті один або кілька переговорних «кластерів». Однак, як зазначає один із європейських чиновників, «дискусія щодо вступу є лицемірною з обох боків». Європейці вважають, що нездатність Зеленського стримати очікування є безвідповідальною. Вони також побоюються, що створення винятку для України може роздратувати претендентів на членство на Балканах. Тим часом серед українців формується новий настрій скептицизму щодо Заходу. Нові опитування показують, що майже три чверті українців все ще підтримують членство в ЄС, але ця підтримка найшвидше падає серед молоді. Оскільки країна взяла на себе дедалі більшу частку відповідальності за власну оборону, включаючи виробництво зброї та технологій безпілотників, які шукають партнери по всьому світу, вона хоче визнання зміни балансу сил. «Я бачу глибокі зміни в ідентичності України», — каже Яна Кобзова, експертка з питань України в Європейській раді з міжнародних відносин. «Якщо раніше вони бачили в ЄС рятівника, то тепер йдеться про самодостатність. Багато хто каже: “Тепер ми захищаємо вас”».
Реформатори в Україні все ще сподіваються використати гроші та політичні обіцянки ЄС як запобіжний захід проти авторитарного дрейфу. «Вступ до ЄС — це як світло в тунелі для України», — каже українська дипломатка Лана Зеркал. На превеликий жаль Зеленського, до пакету у розмірі 90 млрд євро були додані умови. Перший етап процесу вступу вимагає реформ у сфері верховенства права до 2027 року, перш ніж будуть виділені кошти. Однак повільний темп реформ в Україні викликає розчарування у європейських чиновників. «Ми хочемо бачити більше зусиль у Києві», — каже один із них. «Вони мають допомогти нам захищати їхні інтереси».
Час спливає. Хоча «далекосяжні санкції» України, як Зеленський називає удари дронів і ракет по території Росії, підняли настрій, ніхто не знає, як довго це триватиме. Росія посилює свої атаки на Київ та інші міста, а подальші удари по енергетичній та водопровідній інфраструктурі можуть зробити наступну зиму ще важчою, ніж минула. Поки що європейська зброя та гроші тримають Україну в грі. Минулого тижня Зеленський уклав угоду зі Швецією про постачання винищувачів. Але Європа ще не здатна надати протиракетні ракети, необхідні для захисту міст України. Минулого тижня Зеленський також надіслав листа Трампу з проханням про перехоплювачі Patriot.
Тим часом час Європи спливає. Наступного року у більшості великих країн відбудуться вибори, починаючи з Франції у квітні. Аналітики зовнішньої політики побоюються, що якщо популістсько-правий «Національний збір» здобуде президентство, він спробує відмовитися від деяких зобов’язань Європи, зокрема від наступного раунду збору коштів. Вона, безсумнівно, буде вороже налаштована до прагнення України вступити до ЄС. «Французькі фермери ще не усвідомили цього», — каже Фабріс Потьє, колишній чиновник НАТО, який зараз працює в консалтинговій компанії Rasmussen Global. «Ми ще не розпочали найважчу частину».
Посилення дискусій щодо допомоги, дипломатії та вступу свідчить про те, що Європа бере на себе відповідальність за війну на своєму східному фланзі. Але значна частина її плану все ще ґрунтується на надії: що рішучість України не буде зламана, що Трампа можна переконати виступити проти Росії або що Путіна можна змусити до переговорів. «Зараз це, безперечно, війна Європи», — каже Потьє. «Питання в тому, чи може це бути мир Європи».
