США качнули ситуацію з фінансовим ринком так, що у багатьох людей цілком резонно виникає питання – долару вже хана і треба тікать в золото чи якесь євро? Чи ще ні і побуде резервною валютою для світу? Зараз ця тема у капіталістичних медіа як гарячий пиріжок, тому вибрав статтю «Financial Times», що приблизно узагальнює загальний настрій:
- ситуація дуже стрьомна, але долару ще не хана, але схоже на включення друкарського верстату Трампом, тому курс долара може завалитись, а вообще, ті хто раніше почав позбавлятись від доларової залежності – зараз молодці. Продовжуєм наблюдєнія)))
Паніка на ринку облігацій та баланс сил
Цього тижня довгострокові процентні ставки в США злетіли до найвищого рівня з 2007 року на тлі глобальної боргової кризи. Це змусило стурбоване Міністерство фінансів вжити показового кроку — втрутитися в ринки облігацій, щоб спробувати стримати зростання дохідності. Після двох десятиліть «фіскальної казки» реальність повернулася на повну силу. І ця реальність є набагато хаотичнішою, ніж у 2000-х роках. Світовий державний борг зріс, розриви між багатими країнами стали ширшими, а в світі, де панує хижацька конкуренція, ставки стали вищими. Країни з надмірним боргом зараз ставлять під загрозу не лише свою економічну стабільність, а й соціальну структуру, військове стримування та геополітичну потужність.
Загальний обсяг державного боргу планети зріс з 59 відсотків ВВП у 2007 році до 95 відсотків, або 110 трлн доларів, на сьогодні. За цим стоїть широке розмаїття умов. Нестримні фінанси США можливі завдяки ролі долара як резервної валюти, що стимулює попит на американський борг. Китай та Індія мають високий рівень боргу, але їхні частково закриті фінансові системи обмежують витрати на відсотки. Борги Індії компенсуються швидким економічним зростанням, тоді як автократичний Китай може залучати приватні кошти та іноземні активи. Норвегія, Сінгапур та Об’єднані Арабські Емірати мають великі грошові резерви. Інші промислово розвинені країни можна умовно розділити на «переможців» з низьким рівнем боргу, таких як Австралія, Німеччина та Південна Корея, та «боргових відчайдухів», серед яких Велика Британія, Франція, Італія та Японія.
Ідеальний світ 2010-х років був результатом кількох переконань: що реальні процентні ставки залишатимуться низькими, що глобалізація пом’якшуватиме потрясіння в ланцюгах постачання, що військові загрози будуть стримані, і що політичні еліти та мовчазна більшість розсудливих виборців в разі потреби вживатимуть заходів для відновлення дисципліни. До 2020 року ці переконання виглядали хиткими, але деякі країни все одно дозволили собі безконтрольне запозичення під час пандемії, а потім не зупинилися й після її закінчення.
Країни, які ставилися до цих ідей з обережністю, зараз перебувають у сильнішому становищі. Вони мають фінансові можливості, щоб захистити громадян від дедалі частіших енергетичних та логістичних потрясінь, інвестувати в зниження ризиків у ланцюгах постачання — від трубопроводів до критично важливих галузей — та переозброїтися. У нову еру тотальної війни стримування вимагає фінансової стійкості. Війна в Україні коштувала понад 50 відсотків від загального довоєнного ВВП обох сторін конфлікту. Україна покладається на європейські кошти. Росії вдалося як-не-як втриматися частково завдяки «фортечній» політиці Кремля щодо балансу після вторгнення в Крим у 2014 році. Але навіть ця система хитається.
Ці різні вихідні позиції та нова динаміка, ймовірно, проявляться у трьох напрямках. По-перше, фіскальні розрахунки США будуть як ніколи раніше пов’язані з її статусом наддержави. Протягом 2025 року «торгівля на знеціненні долара» частково відображала побоювання, що санкції та мита відштовхнуть іноземних інвесторів. Нова спроба Міністерства фінансів знизити дохідність облігацій є сигналом того, що замість скорочення витрат США готові спотворювати ринки, щоб обмежити витрати на запозичення, навіть якщо це призведе до падіння курсу їхньої валюти. Це викликає ще більше запитань щодо долара як «притулку». І якщо Америка буде змушена скоротити витрати, вона може не змогти підтримати заплановане посилення оборони. Проект бюджету передбачає витратити понад 4 відсотки ВВП у 2027 році на відновлення потенціалу стримування.
По-друге, країнам, що опинилися у борговій пастці, буде важко вибратися з неї. У Великій Британії 50–60 відсотків виборців працюють у державному секторі або отримують соціальні виплати чи державну пенсію, що свідчить про досягнення критичної межі. Проблеми з державним боргом поширяться на приватний сектор, що зробить ці країни менш привабливими для ведення бізнесу. Постійний страх перед податковими рейдами з метою збалансування бюджету та занепокоєння щодо боргів підриватимуть довіру. Збанкрутілі уряди, швидше за все, намагатимуться пом’якшити енергетичні шоки та потрясіння в ланцюгах постачання шляхом втручання з метою обмеження цін або прибутку.
Уряди країн із високим рівнем боргу намагатимуться уникнути жорсткої економії та відтоку бізнесу й талановитих кадрів. Але справжнє випробування настане тоді, коли рецесія, крах, криза ланцюгів постачання або військові події спричинять шок, який вони вже не матимуть фінансових можливостей пом’якшити. Коли Канада була змушена скорочувати боргове навантаження у 1990-х роках, вона зменшила військові видатки на п’яту частину. Після азіатської кризи Південна Корея різко скоротила видатки на оборону. Їхня лояльність може бути предметом переговорів. У 1976 році Велика Британія розглядала можливість погрожувати відмовитися від своїх оборонних зобов’язань, якщо США не допоможуть їй отримати дешеві позики від МВФ.
Останньою тенденцією є перехід впливу до країн із низьким рівнем боргу. На Близькому Сході багаті держави Перської затоки вже витіснили Єгипет із позиції лідерів арабського світу. Південна Корея стає дедалі впливовішою. Група країн із низьким рівнем боргу, до якої входять країни Північної Європи, Балтії, Польща та Німеччина, є новим центром європейської «жорсткої сили», на яку припадає дві п’ятих її видатків на оборону. Вони можуть відчувати обов’язок допомагати утримати на плаву європейські економіки з високим рівнем боргу, але натомість мають право вимагати від Великої Британії та Франції лідерства в НАТО, а можливо, й технологій ядерної зброї та місць у Раді Безпеки ООН.
Ніщо з цього не є визначеним наперед, і економіки з високим рівнем боргу ще можуть бути спонукані до дій. Але геополітична сила та фінансові можливості доповнюють одна одну. Перша без другої рідко є стійкою. У 1990 році Михайло Горбачов зустрівся в Москві з Джеймсом Бейкером, тодішнім держсекретарем США. Радянський лідер суворо попередив США щодо вступу об’єднаної Німеччини до НАТО. Все виглядало переконливо, доки він не звернувся до Бейкера з благанням: «Нам потрібен кисень… Нам знадобиться від 15 до 20 млрд доларів, щоб протриматися»
