Протягом останнього тижня я подорожував Німеччиною, представляючи свої мемуари In the Realm of the Last Man ("У царстві останньої людини"). Моя поїздка розпочалася в Берліні, а потім я відвідав Гамбург, Штутгарт і Мюнхен.
Останніми тижнями Німеччина пережила справжній політичний землетрус. Права партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН) посіла перше місце у східній федеральній землі Саксонія-Ангальт, набравши 44% голосів. А в Мекленбурзі-Передній Померанії АдН, популярність якої стрімко зростає, витіснила з земельного парламенту колись панівний Християнсько-демократичний союз (ХДС), який не зміг подолати п'ятивідсотковий бар'єр, необхідний для представництва в земельному парламенті.
Досі ХДС та інші провідні партії дотримувалися стратегії "санітарного кордону", відмовляючись навіть розглядати можливість співпраці з АдН. Проте така політика ізоляції, очевидно, не спрацювала.
У своїх мемуарах я стверджував, що одне з пояснень піднесення популістських націоналістичних сил, таких як АдН у Німеччині та рух MAGA Трампа у США, пов'язане не стільки з нерівним розподілом матеріальних благ, скільки з браком рівної поваги. Такий брак поваги спричинив хвилю обурення серед людей, які відчували, що їх ігнорують і відтісняють на узбіччя суспільства. Мені здається, що для Німеччини це пояснення особливо влучне.
Електоральна база АдН зосереджена у федеральних землях колишньої Східної Німеччини – на території колишньої комуністичної Німецької Демократичної Республіки (НДР). Після об'єднання на початку 1990-х років колишня Західна Німеччина доклала величезних зусиль, щоб інтегрувати НДР у свою успішну економіку. Вона спрямовувала на схід фінансові ресурси, поширювала на його жителів соціальні гарантії, а також забезпечила верховенство права, яке надало громадянам колишнього комуністичного суспільства рівні права.
Але ця формальна рівність не означала рівності у суспільних відносинах.
У той період Німеччина, як і Сполучені Штати, Велика Британія та інші заможні демократії, переживала суспільні перетворення. Формувалася нова еліта. У партіях лівого спрямування – серед американських демократів, британських лейбористів та німецьких соціал-демократів – дедалі більший вплив здобували не представники робітничого класу, інтереси якого ці партії, за їхніми словами, захищали, а високоосвічені фахівці, що жили у великих космополітичних містах.
Ці еліти могли сповідувати егалітарні політичні погляди, але не усвідомлювали величезної соціальної прірви, яка виникла між ними та їхніми менш освіченими співгромадянами за межами великих міст.
Деіндустріалізація, спричинена глобалізацією економіки та неоліберальною політикою, ще більше поглибила цей розкол. Робочі місця у промисловості переносили за кордон або замінювали робочими місцями у сфері послуг, яка вимагала зовсім іншої освіти та професійних навичок.
Саме в цьому контексті слід розглядати піднесення АдН.
З 1990 року приблизно два мільйони людей переїхали зі Східної Німеччини до Західної, тоді як 1989 року населення НДР становило лише 16 мільйонів осіб. Якщо спочатку серед тих, хто виїжджав, переважали молоді чоловіки, то після 1991 року – жінки.
Неефективну промислову базу НДР здебільшого демонтували. Хоча у східні землі надходили нові інвестиції, багато працівників втратили звичні джерела заробітку. Унаслідок цього серед тих, хто залишився, зросла частка чоловіків, людей похилого віку та людей із нижчим рівнем освіти.
Проте самі економічні зміни не можуть повністю пояснити соціальну прірву, що виникла між Сходом і Заходом.
Багато східних німців відчували, що їхні західні співвітчизники дивляться на них зверхньо. Вони зазнавали прихованої соціальної стигматизації, яка проявлялася, зокрема, у ставленні до регіональних акцентів та слабкого володіння англійською мовою.
І хоча жителі Сходу отримували соціальні виплати із Заходу, політичне життя й надалі залишалося під контролем провідних партій Західної Німеччини.
До 1989 року в НДР практично не було імміграції з-поза меж Європи, а отже, її жителі не мали досвіду життя в культурно різноманітному суспільстві.
Після 1945 року західні німці доклали значних зусиль, щоб навчити молоде покоління історії Голокосту і мілітаризму гітлерівської доби. На сході такої просвітницької роботи не проводили.
Ця прогалина підживлювала наратив АдН про те, що німці мають перестати відчувати провину за нацистську епоху й натомість пишатися власною історією.
Особливо молоді чоловіки з нижчим рівнем освіти відчували, що їхній соціальний статус знизився в умовах ліберальної культури, яка сформувалася після об'єднання країни.
Отже, саме такі соціальні й економічні обставини створили підґрунтя для піднесення АдН.Ця ситуація дуже нагадує становище прихильників руху MAGA Дональда Трампа, серед яких також переважають менш освічені виборці та жителі сільської місцевості.
В обох країнах молоді чоловіки разом із літніми людьми, які ностальгують за минулим, виступили проти провідних політичних партій. Вони переконані, що ці партії ігнорували їх і ставилися до них без належної поваги.
Як я зазначив наприкінці своїх мемуарів In the Realm of the Last Man: "У нас є способи розподіляти ресурси дещо справедливіше, і ми повинні цим скористатися. А от способу розподіляти повагу в нас немає".
