"Близький Схід з 2023 року - це не просто «нестабільний регіон»" - Ігор Семіволос

"Близький Схід з 2023 року - це не просто «нестабільний регіон»" - Ігор Семіволос

Це простір, де стара архітектура безпеки фізично зруйнована.

Війна в Газі, падіння Асада, пряме протистояння навколо Ірану - незалежно від того, чим завершаться ці колізії, повернення до світу Авраамових угод та американської безпекової парасольки як базового сценарію вже не виглядає реалістичним. Регіон входить у тривалий період переформатування, де правила гри пишуться з нуля.

Сьогодні взяв участь у круглому столі «Україна – Близький Схід: нова архітектура партнерства», який провів Укрінформ з нагоди запуску своєї арабомовної версії. Крок важливий - і краще пізно, ніж ніколи.

Головна теза мого виступу: Україна має будувати власну довгострокову стратегію на Близькому Сході. Тактичні успіхи та яскраві асиметричні кроки не замінять постійної інституційної присутності. Ми чуємо про глобальну переархітектуру Заходу, де Україна є фокусною точкою. Але нам важливо бути не «точкою в чужій стратегії», а суб'єктом власної довгострокової гри.

Чому ми взагалі маємо там бути?

Наша присутність на Близькому Сході - це безпековий імператив, похідна від нашої війни.

Перше - руйнування мереж ворога. Росія вбудована в регіон структурно: іранські компоненти в дронах, обхід санкцій через хаби, зброя в обмін на енергоносії. Ці мережі треба ламати на місцях.

Друге - контрнаступ в інформаційному просторі. Москва активно ліпить з України образ «американського проєкту» для Глобального Півдня, підриваючи нашу здатність говорити з партнерами на рівних. Ми маємо знищити цю монополію на наратив.

Чесний діагноз нашої політики в регіоні.

Ми маємо Бачення та унікальні асиметричні успіхи - швидкі випади, нестандартні дипломатичні рішення. Але асиметрія - це тактика малого гравця. Вона дає імпульс, але не замінює системності.

У доповіді RAND Corporation «Dispersed, Disguised, and Degradable» чітко зазначено: сучасна війна вимагає системної маси та інституційної стійкості. Це правило працює і в геополітиці. Наші точкові удари чи медійні спалахи - це логіка партизана. Але ми не виграємо в довгу проти системних державних машин - США, Європи, Китаю - якщо не підкріпимо тактику інфраструктурою. Інакше ми будемо помітні під час кризи, але абсолютно невидимі між ними.

Перехід до системного заземлення вимагає трьох речей.

Постійна інформаційна присутність. Щоденна робота з арабомовним простором. Наратив став зброєю - але без інституційного фундаменту він живе рівно до наступної кризи. Переклад наших викликів має йти не мовою «допоможіть», а мовою спільних ризиків і наслідків.

Фінансова математика. Стратегічна присутність коштує грошей. Покладатися лише на ентузіазм і точкові рішення більше не масштабується. Держава має чітко знати: скільки коштує постійна присутність у регіоні і звідки йдуть кошти.

Коаліція замість самотності. Об'єднання зусиль дипломатів, академічних установ, медіа, бізнесу та діаспори. Один гравець - прохач. Мережа гравців - це інтерес, який неможливо ігнорувати.

Вікно можливостей на Близькому Сході закриється швидко. Україна довела, що вміє діяти нестандартно. Тепер питання в тому, чи зможемо ми конвертувати спалахи у залізобетонний інституційний фундамент.