Мене дивує як рясно і з якою легкістю наші лідери публічної думки пересипають свої тексти і відеомонологи словами, похідними від "суспільства".
Тут тобі і "суспільна думка" , і "суспільний інтерес", і "суспільне несприйняття" і "суспільна легітимність" і "суспільно значима інформація" і "громадянське суспільство" ( як же без нього).
Суспільство все бачить, суспільство вимагає, суспільство не потерпить.
Схоже на заклинання, яке має додати трансцедентності нашим діям.
І мало хто замислюється, а що ж воно за феномен такий - "суспільство", що за фрукт і з чим його їдять?
І якщо його ніяк не можна помацати, то чи існує щось таке насправді?
Цілком можливо, що так воно і є - "суспільства", яке ми собі нафантазували, на існує.
Вірніше, "щось таке" існує, але кожен бачить у ньому своє. Якийсь конструкт, який легко пристосувати до власних нагальних потреб.
***
Як написав учора один дуже активний блогер: "Суспільство це ті, кого зараз представляють мітингарі. Всі інші - маргінальна меншість".
Чи не занадто численною в Україні є ця "маргінальна меншість"?
***
А от ще одна цікава дефіниція від співбесідників по ФБ:"Суспільство - це більшість, за якою стоїть активна меншість"...
Заплющімо очі і уявімо цю більшість... Щільний натовп, який скандує щось на площі? Стрункі колони добровольців, що прямують на фронт? Причепурені дівчатка у День вишиванки?
А ті, хто гуртуються, щоб напасти на тцк-шників, вони є "суспільством"?
А 5,7мільйонів українців, які рятуються від війни за кордоном, вони належать до суспільства? В тому числі понад мільйон дорослих чоловіків, які знайшли прихисток від мобілізації?
А ким вважати 3-5 млн. громадян України, які перебувають на окупованій території? Вони є частиною нашого суспільства чи ні?
Якщо ні, то чи не забагато винятків?
Якщо всіх некондиційних відсіємо, кого матимемо в сухому залишку?
1. СУСПІЛЬСТВО ЯК ВИГАДКА
В одній з відеолекцій ізраїльського соціолога Віктора Вахштайна почув таке: " Наразі соціологи поняттями "народ", "суспільство" не користуються. Залишили їх політичним публіцистам і партійним демагогам"
Бо це - поняття, далеке від реальності і не вписується в сьогоднішню наукову картину світу людей.
Так само і "вивчення суспільної думки", каже соціолог, до "суспільства" не має жодного стосунку. Бо відображає лише думку окремих індивідів".
Так каже соціолог.
***
Сумніви щодо існування суспільства як окремого соціального феномену зародилися давно.
Ще наприкінці 70-х колишня прем'єрка Великої Британії Маргарет Тетчер мала сміливість сказати: " Не існує такого поняття як суспільство. Є тільки чоловіки й жінки, і є сім'ї".
Соціологи так і не змогли знайти гідну відповідь цьому вироку. І це посіяло розгубленість у їхніх лавах. Бо поняття "суспільство" здавалося (і досі багатьом здається) вічним і зручним.
***
Але почнемо з самого початку.
2.СУСПІЛЬСТВО ЯК ДЕРЖАВА
Суспільство ніколи не асоціювалося з натовпом, бунтівною масою, та іншою протестною стихією.
Навпаки - "суспільство" це було щось високоорганізоване, що діяло за правилами і забезпечувало соціальний порядок.
Спроби знайти йому чітке соціологічне визначення почалися з народженням самої науки соціології. А поштовх пошукам дали бурхливі процеси в Європі, що дістали назву "весна народів" - утворення націй, перехід до демократій, республіканських форм правління.
Отоді й було закладено головну характкристику суспільства, як частини людської популяції, обмеженої кордоном національної держави, яка є виразником інтересів цієї держави.
Тобто, скільки держав - стільки суспільств: французьке, німецьке, американське.
Суспільство сприймалося як щось цілісне, однорідне, одностайне, при тому - вороже до аналогічних суспільств, які існували в кордонах інших держав.
У 1914 році французьке і німецьке суспільства проявили себе повною мірою, з радістю і надією підтримавши розпочату їх урядами Першу світову війну.
На ті часи припали головні, класичні соціологічні концепції, які намагалися пояснити, кого включає у себе "суспільство" і як воно функціонує.
3.СУСПІЛЬСТВО ЯК ТВАРИНА
Однією з найперших і найпопулярніших була "органістична" концепція британського соціолога Герберта Спенсера, який бачив суспільство таким собі гігантським біологічним організмом (на кшталт кита), в якому кожна клітинка кожного органу виконує покладену на неї функцію і діє на користь спільному благу.
Інакше кажучи: розум мав думати, мізинець лівої ноги - сигналізувати, що черевик - тісний. А мозоль натертий на тому мізинцеві, який ніхто і ні на що не уповноважував, мав бути зрізаний.
Такий собі "соціальний дарвінізм".
4.СУСПІЛЬСТВО ЯК ВИГОДА
Німецький соціолог Фердинанд Тьоніс, теж намагався раціоналізувати поняття "суспільство". Але в інший спосіб.
Засумнівавшись в тому, що всі без винятку стосунки між людьми є раціональними, він розділив соціальні зв'язки підданих держави на два кластери -
"спільноти" і "суспільства" ( Гемайншафт і Гізельшафт).
У "спільноті" людей об'єднує фізична і територіальна близькість, спільні традиції. Її форми - це сім'я, родичі, близькі друзі, сільські і релігійні громади.
У "суспільствах" фізичні чинники не мають значення - людей пов'язують одне з одним формальні, утилітарні та договірні стосунки, мета яких - досягнення особистих цілей, або вигоди.
Так і зарубіть собі на носі - релігійна громада, об'єднана однією вірою - це всього лише "спільнота", а справжнє "суспільство" схоже на акціонерне товариство, а іноді - на корупційну схему.
5.СУСПІЛЬСТВО ЯК БОГ
Видатний французький соціолог Еміль Дюркгейм був іншої думки. Він відійшов від пошуків раціонального сенсу в "суспільстві", а зосередився на колективних емоціях. Він помітив, що, як тільки конкретні індивіди гуртуються в якусь групу, їхня емоційність починає радикальео відрізнятися від того емоційного фону, що супроводжує їх в повсякденному житті.
Дюркгейм порівняв колективні афекти з проявами елементарних форм вірувань давніх племен.
На думку Дюркгейма, "суспільство" є свого роду замінником Бога, результатом тих самих "колективних вірувань".
Іменем Суспільства як і іменем Бога можна пояснити і виправдати будь-які дії держави - і спрямовані на благо, і - злочинні.
А тому суспільство, на думку французького соціолога, - це щось метафізичне, неподільне, тотальне, що не можна розкласти на атоми окремих особистостей.
***
От вам іще одна зарубка на носі: суспільство, за класичною схемою, повинно мати ознаки тотальності.
Згодні?
***
Боюся, багато хто з нинішніх прихильників насильницької єдності на цій стадії розуміння суспільних систем і зупинився.
7.СУСПІЛЬСТВО ЯК МАНДРИ
Але ще до Другої світової світ став змінюватися, і процес цей прискорився у 70-і роки минулого століття.
Прив'язка "суспільства" до національної держави під тиском цивілізаційних процесів дала слабину.
***
Ріст мережі залізниць із швидкісними поїздами, океанічні пасажирські лайнери, авіація неймовірно зблизили людей з різних континентів.
Торговельні потоки стали потужними, армія комівояжерів - численною. Ріст доходів середнього європейця дозволив без проблем мандрувати планетою. Міжнародний туризм заявив про себе, як про прибутковий бізнес. З розвитком демократії кордони держав стали прозорішими, паспортні системи слабшими, ксенофобія змінилася зацікааленістю в обміні досвідом.
Населення Землі значно додало в мобільності. Величезні масиви людей зрушили з насиджених місць в пошуках нових викликів, нових сфер докладання своїх зусиль, нових можливостей.
Культуролог Роджер Осборн підмітив одну цікаву тенденцію в об'єднаній Європі - "сезонну міграцію". На початку осінніх холодів понад 100 тисяч шведів покидають свої домівки і рушають в Іспанію, де мають власну нерухомість чи орендоване житло. І на гарячому середземноморському узбережжі, використаючи можливості віддаленої роботи, перечікують зиму.
Чи протягом цих п'яти місяців всі вони лишаються шведським суспільством, чи все ж стають часткою іспанського? Це - питання для демографів і соціологів.
Розповів Осборн і про явище, яке можна назвати "дистанційним патріотизмом". Як приклад навів 120 тисяч пражан, які за останні дасятиліття переселилися на Захід Європи чи до Америки, але - не забули про свою малу батьківщину. Вони систематично донатять кровно зароблені долари чи євро, фінансуючи збереження і відновленея історичного і культурного ландшафту старої Праги і прискіпливо контролюють її забудову. З надією - раз на 3-5 років відвідати рідне місто і переконатися, що воно не змінило своє обличчя з часів їхньої юності.
Вони начебто вже й громадяни інших країн, але з чеським суспільством не поривають.
Класичні визначення суті "суспільства" відповіді на ці виклики не дають.
А тому британський соціолог Джон Урі у своїй концепції "соціальних мобільностей", закликав остаточно 'відірвати" суспільство від держави. Натомість присвоїти звання "суспільства" постійним глобальним потокам - людей, ідей, капіталу та інформації - які легко перетинають кордони дєржав.
11.СУСПІЛЬСТВО ЯК ГОТЕЛЬ
Мобільний зв'язок, інтернет, необов'язковість (через синхронний автопереклад) знання мови аборигенів потягли за собою бурхливе брунькування різного роду суспільств транснаціонального простору. В них люди об'єднуються не навколо держави, нації чи історичної пам'яті, а за схожістю інтересів, професій, вірувань, хобі.
Це - усілякі міжнародні ІТ- кластери, діаспори, наукові мережі, спільноти борців з глобальним потеплінням, за права ЛГБТ, "деколонізатори" et cetera, et cetera...
Нерідко вони мають вплив у національних державах більший ніж традиційні спільноти, і навіть більший ніж державні інституції.
У нас це, скажімо, численні антикорупційні організації, ради доброчесності і таке інше.
Їхні активісти, зазвичай, живуть на кошти закордонних грантів, дивляться на Україну очима своїх спонсорів, при тому, спокійно перетинають державний кордон в обидва боки, мають броню від мобілізації і не підзвітні нікому в Україні.
Утім багато хто з нас вважає цю касту наріжним каменем у побудові "громадянського суспільства".
12.СУСПІЛЬСТВО ЯК БОГРАЧ В МАКДОНАЛЬДСІ
Британський соціолог Роберт Роландсон дослідив гібрид, який утворився на стику процесів глобалізації з одного боку і децентралізації, зростання суб'єктності окремих регіонів у державах - з іншого.
Він назвав цей процес "глокалізацією".
Глокалізація - це, коли транснаціональні мережі втручаються в формування локальних культур, економік, мімікруючи під їхні особливості.
За приклад глокалізації може слугувати легендарний галл Астекрікс, обраний емблемою Французького Макдональдса. Чи екстракт із екзотичних комах в рецептурі американської "Фанти" для японських споживачів.
Це також - інвестиції Нетфлікса і Спотифай у створення національного контенту.
Воно, начебто, і радіти треба, якщо Макдоналдс запропонує меню з "закарпатським бограчем" чи "полтавськими галушками", а Нетфлікс створить блокбастер про Петлюру.
Але чи не усуне це наше суспільство від процесів культурної самоідентифікації?
13.СУСПІЛЬСТВО ЯК ЧАТ
Перспективи повної окупації "інформаційним суспільством" нашої планети спонукали ще одного німецького соціолога - Нікласа Лумана дійти висновку, що "суспільства"- то зовсім не об'єднання людських істот, як вважалося раніше, а "закриті комунікативні системи" на кшталт комп'ютерних софтів. В таких системах люди відіграють побічну роль рупорів чи гучномовців, завдання яких підсилювати вібрацію згаданих систем.
Причому системи ці навіть інформацією одна з одною не обмінюються, а тільки вібраціями І кожна система інтерпретує ці вібрації на свій розсуд.
***
Геніальний ляпас людській зверхності!
***
Концепція Лумана, каже ізраїльський соціолог Віктор Вахштайн, була останньою відчайдушною спробою врятувати "суспільство" як цілісний об'єкт соціологічної науки.
14.СУСПІЛЬСТВО ЯК ТАНОК БУЛЬБАШОК
Нині поняття суспільства розчиняється в сотнях визначень, в тисячах ідентичностей, локальних спільнот, субкультур, парадоксальних комунікацій. Воно давно втратило свій первинний сенс, воно скомпрометоване популістами і начітниками, політичними авантюристами і грантовими заробітчанами, які намагаються його приватизувати і потім знімати пінку з вареня.
***
Ознаки того, що окремі фракції національного суспільства розбігаються в різні боки, як галактики, зафіксувала дослідниця кроскультурних впливів Марина Стародубська.
На її думку, весь соціальний капітал сьогодні орієнтований на підсилення зв'язків і довіри
всередині "бульбашок". Він тримає разом закриті мережі, що поєднують однорідні групи або сприяють налагодженню відносин усередині груп.
А от місточки, покликані налагодити відносини із групами поза межами власної "бульбашки" (що й є ознакою "відкритого суспільства") страждають від гострого дефіциту такого капіталу. Звідси зростання взаємонепорозуміння та агресивності між "своїми" і "інакшими".
15.СУСПІЛЬСТВО ЯК ВОРОГ ДЕРЖАВИ
Є всі підстваи казати, що український суспільний простір перетворюється на рандомне скопище лукманівських закритих комунікативних систем, кожна з яких сама себе творить, сама оцінює власну корисність, сама себе цитує, інформацію зовні не сприймає, а на спроби контактів реагує виключно агресивно.
Суспільство вже перестало бути богом і монолітним синхронно функціонуючим організмом всеохоплюючого левіафана.
Воно розбилося на безліч спільнот, які мають горизонтальні зв'язки між собою, і з однодумцями за кордоном. І ці спільноти не завжди лояльні до нашої держави.
Бо "горизонтальні зв'язки" це не тільки флешмоби з картонками, якими милуються опозиційні ЗМІ.
Це й багатотисячні за чисельністю антимобілізаційні мережі, про які написав у ФБ Ігор Семиволос. Це не просто «проблема ухилянтів» на рівні індивідуальних рішень, застерігає він. Це організована інституційна структура: адвокати, що спеціалізуються на «броні», медичні комісії з прейскурантом, фіктивне працевлаштуванняв критичній інфраструктурі, «вікна» на кордоні тощо. Це телеграм-канали, закриті чати – класична горизонтальна мережа з персоналізованою довірою і швидкою передачею інформації.
***
Майже впевнений, що ця мережа, як і картонкові майдани, вважає себе "справжнім українським суспільством", яке мужньо бореться з диктатурою Зеленського, генералами-м'ясниками і корупціонерами від влади.
Чи справді це є "українським суспільством"? Чи воно теж виборює право на свій "майдан"?
Доведіть, що ні...
17.СУСПІЛЬСТВО ЯК ТРІУМФ НЕЖИВОГО
Нарешті, протистояння "бульбашок" усередині українського суспільства і їхній спільний наступ на послаблену державу приховує у собі ще одну загрозу - включення в протистояння безмежних ресурсів штучного інтелекту.
***
Самобутній французький мислитель Бруно Латур свого часу дійшов висновку, що сучасне високотехнологічне, інформатизоване і роботизоване суспільство уже не можна зводити до суто людської спільноти.
За його концепцією, неживі об'єкти, механізми, програмні продукти давно вже є повноправними учасниками суспільних процесів, а отже і членами суспільства.
Іншими словами "українське суспільство" це не лише молодь, яка вийшла на майдани, але й картонки, які вони тримають, смартфони, за допомогою яких селфляться, тіктоки, куди виставляють світлини, мессенджери, завдяки яким домовляються про локації протестів і гасла на картонках.
Це - телеканали, які транслюють картинку в ефір, мікрофони, які масштабують їхні слова ... і навіть велосипеди чи метро, якими мітингарі добираються на свої майдани.
За Латуром, кожне суспільство складається з "акторів" ( з наголосом на перший склад) і "актантів".
Актори - розумні й відповідальні, здатні передбачати наслідки. Актанти - здатні змінювати хід події і впливати на поведінку інших, але не мають розуму, щоб усвідомити, навіщо вони це роблять.
***
Ми віримо, що там, на сьогоднішніх майданах, "акторами" є студенти, підлітки, наша "золота молодь". А Телеграм, Тікток, камери на смартфонах, гасла на картонках - то лише неживі помічники - "актанти".
У нас немає сумніву, що вибір локації і часу, зміст і візуальна форма гасел синхронізуються по всій країні "активною меншістю патріотично налаштованих українців", і що ШІ тут не при справах.
Але звідки така впевненість? Хто може дати гарантію, що ШІ в усіх цих івентах не відіграє ключову роль?
Ми ж добре бачимо, на що цей ШІ здатний.
І от, уявімо собі, що не сьогодні, так завтра людське море на майданах може перетвориться на інструмент, а автором задуму і головним координатором буде штучний інтелект...
Для початку, аби протестувати українців на ступінь безроссудства.
А потім..., щоб впливати на кадрові призначення у владі, приміром.
І колись, потім, до наших поплавлених мізків дійде, що справжня небезпека - це не голівудська казочка про Скайнет імені Шварценнегера, який перебрав на себе важелі керування оборонними комплексами, а тихе й непомітне захоплення нашим добрим знайомцем ChatGPT-ом українського громадянського суспільства.
"Актори" і "актанти" просто поміняються ролями. І ніхто цього не помітить...
----------
Картинка: Хрестовий похід дітей. Гюстав Доре
