"Давно помітив, що в Україні дуже часто люблять ідеалізувати Піночета" - Павло Вернівский

Тобто, є певна категорія людей, як правило прихильників малої держави, які цілком серйозно вважають його геніальним реформатором і додають, що нам не вистачає такого лідера.

Однак, чи справді Піночет був таким геніальним реформатором? І чи дійсно з нього можна брати приклад?

Відповідь я спробую дати у цьому пості. Одразу кажу, що цей пост буде базуватись на голих економічних фактах, без якихось маніпуляцій та оціночних суджень.

Коли ми кажемо про економіку Чілі, то перше і головне, що необхідно розуміти, це сировинна економіка, яка як 50 років, так і зараз, залежить від видубутку та експорту міді. Для прикладу, станом на зараз експорт міді складає більше 50 млрд дол на рік або ж 50% всього чілійского експорту. До речі, такі гігантські об’єми експорту міді роблять Чілі найбільшим світовим гравцем на цьому ринку, який контролює 30% світового ринку. Ну і я думаю, ви розуміє, що це досить важлива сировина для електронного та електричного обладнанням, тому що обмотка, кабеля виробляють саме з неї.

Про цю важливість чилійської міді як для економіки самої Чилі, так і для інших країн, які її використовують для виробництва електронного та електричного обладнання, я розповів не просто так. А для того щоб підсвітити певні історичні процеси, які зараз на жаль залишаються поза фокусом коли в нас говорять про Піночета та чілійське економічне чудо.

З початку 20ст практично вся мідна промисловість складалась з трьох великих копалень, які належали двум американським компаніям: Anaconda Copper і Kenecott Copper Corporation. І вони працювали як і будь-які добувні транснаціональні компаніі: добували мідь в Чилі, потім відправляли її в США, а далі перепродавали її іншим американським компаніям. Зі своєї сторони чилійській уряд завжди вважав, що іноземні інвестори їх експлуатують, заробляють мегаприбутки на цій сировині, а в бюджет країни сплачують мізерні податки. І за десятки років вони перепробували купу інструментів щоб змусити інвесторів ділитись прибутками. Спочатку вони пробували збільшувати податки - інвестори скорочували виробництво. Потім вони змушували продавати мідь державі, а далі уряд продавав її самостійно на Лондонській біржі металів, але там в них не було досвіду роботи з ринком. Потім знову податки, потім змушували компаніі збільшувати інвестиціі.

І коли стало зрозуміло, що всі ці заходи не працюють, то було прийняте стратегічне рішення: досить бавитись, треба націоналізувати ці копальні. Спочатку процес мав досить ринковий характер. В 1967 була створена Мідну корпорація, (скорочено Codelco) яка мала представляти інтереси уряду в спільних підприємства з приватними інвесторами. По суті, уряд змушував тих продавати свою долю в цих мідних копальнях, але при цьому горантуючи тим справедливу ринкову ціну.

А коли до влади прийшов Альенде він вирішив завершити процес націоналізувати, забравши ці копальні повністю у державну власність. Тільки для того щоб не компенсовувати ринкову вартість вилученого бізнесу, вони пішли на хитрий хід. Вони порахували приблизні прибутки інвестора за весь час володіння шахтами, який виявився більшим ніж ринкова вартість бізнесу. Для них це означало, що інвестори відбили свої інвестиціі і не потребують ніяких компенсацій.

Ну і тепер саме цікаве. Коли в 1973 відбувся державний переворот і до влади прийшов Піночет, то він навіть не подумав повертати компанію в приватну власність. Замість цього вони об'єднали націоналізовані шахти і на їх базі створили державну компанію Codelco. На той час це була найбільша в країні компанія з видобутку медіа, яка контролювала понад 85% видобутку.

Якщо говорити про причини, чому Піночет не повернув цю компанію в приватну власність, то тут все банально просто. Для реформ були потрібні гроші. А Codelco, окрім податків, також в бюджет перерахувала весь прибуток.І обсяг цих доходів складав більше 30% від усіх бюджетних доходів. До речі, ця державна компанія працює і до сьогодні. А також продовжує залишатись головним джерелом доходів бюджету краіни. Також хочу сказати, що в них за останні десятиріччя знову з’явилось багато іноземних інвесторів у видобуток міді, які зараз контролюють 70% видобутку. Однак, всі разом вони сплачують у бюджет в 2-3 рази менше ніж одна компанія Коделко. Хоча думаю про ці речі вам не розкаже жоден прихильник малої держави, бо вони не вписуються в їх картину світу.

Йдемо далі. Курс національної валюти Чилі ще одна темна пляма, на яку взагалі не звертають увагу, коли говорять про економічне чудо Піночета. А даремно… тому що якщо ви подивитесь на історію зміни курсу, то будете дуже здивовані. Далі просто голі цифри:

Через три роки після приходу Піночета до влади, в 1976 году курс долара складав 10 чилійських песо.

В 1982 курс долара був вже 39 чилійських песо. В 1985 - 160 песо. В 1990 - 304 песо. За 15 років девальвація в 30 раз. Навіть гривня так стрімко не падала. І оскільки таке стрімке падіння курсу не сильно вписується в картину про успіх реформ, то звичайно про це ніхто вам не розповідає.

Також коли я чую слова про економічне чудо Чилі, то мені одразу хочеться його порівняти з іншими країнами. От візьмем Південну Корею. От ви знаєте, що 1972 ВВП на душу Південної Кореї був більш ніж удвічі нижчим від чилійського? 2200 дол в Кореї проти 4300 в Чилі! Уже в 1984 корейський ввп на душу обігнав чилійський. І до кінця правління Піночета, корейський ВВП на душу перевищував Чилі на третину! Причому що корейці дійсно зробили чудо. З надзвичайно бідної аграрної краіни вони стали однією з найтехнологічніших країн світу. А Чилі, як були сировиною країною, так і залишаються.

Звичайно, тут хтось може зауважити: але ж вони найрозвиненіша країна Латинської Америки!) Може й так, але повернемось до міді. Чи може бути країна з величезними запасами якоїсь сировини бути прикладом для іншої країни, в якої цієї сировини нема? Ні. Ну ми ж не ставимо в приклад нафто та газо добувні краіни в приклад для себе) Чому для Чилі має бути виключення? Бо там був лідер, який робив правильні реформи? А то що цей лідер ніяк не змінив структуру економіки країни, то це нікого не хвилює? Вибачте, але чесно я не розумію цього ідолопоклонства. Тим більше, що я не хочу бачити свою країну експортером сировини