У XVI–XVIII століттях уявлення про особистий догляд в Україні докорінно відрізнялося від сучасного. Для більшості козаків парфуми у звичному для нас розумінні були чимось абсолютно чужим і непрактичним. Життя Запорозької Січі та військових походів підпорядковувалося суворим реаліям воєнного часу, де ключову роль відігравали виживання, дезінфекція та елементарна гігієна, а не прагнення естетично пахнути.
Втім, це зовсім не означає, що козаки не дбали про себе. Замість витончених есенцій вони використовували багатство української природи. Головним джерелом свіжості були концентровані трав’яні відвари та настої. Для омивання тіла та обробки ран застосовували м’яту, чебрець, гіркий полин, шавлію та розмарин. Особливе місце посідали ялицеві та соснові смоли: вони володіли потужними антисептичними властивостями, захищали шкіру від інфекцій і паразитів та водночас давали різкий, але приємний хвойний аромат. Попри ці фітопроцедури, справжнім «паспортом» і щоденним запахом пересічного козака залишався суворий коктейль із дьогтю, виправленої конячої зброї, тютюнового диму, пороху та козацького поту. І в тогочасному воєнному середовищі це сприймалося як єдино можлива норма.
Зовсім інший світ панував у вищих прошарках Гетьманщини. Козацька старшина, полковники, гетьмани та вище духовенство мали абсолютно інші статки та естетичні орієнтири. Прагнучи інтегруватися в європейський аристократичний простір, українська еліта активно переймала моди та звичаї Заходу й Сходу. Завдяки розгалуженим торговельним шляхам і дипломатичним місіям до гетьманських резиденцій потрапляли найдорожчі товари розкоші.
У XVII–XVIII століттях у Європі — перш за все у Франції (зокрема в славнозвісному центрі парфумерії, місті Грасс), а також в Італії та Речі Посполитій — розквітало мистецтво створення складних ароматів. Заможні українські старшини замовляли витончені есенції на основі троянди, лаванди, ніжних квіток неролі та жасмину. Особливо цінними вважалися тваринні закріплювачі ароматів — коштовна амбра та мускус, а також східний ладан і трояндова вода, що надходили з Османської імперії та через Кримське ханство.
Такі аромати зберігали у крихітних вишуканих флаконах із порцеляни або кольорового скла. Парфумами користувалися не щодня, а під час урочистих подій, пишних бенкетів, балів та відповідальних дипломатичних зустрічей. Для козацької верхівки європейський парфум був не просто засобом догляду, а чітким соціальним маркером — демонстрацією багатства, високого статусу, освіченості та належності до вишуканої європейської культури. Водночас для простих селян та рядових козаків подібні флакони залишалися недосяжною і незрозумілою заморською розкішшю.
