Я вже писав про Тетяну Крупу — ексголову Хмельницької МСЕК і депутатку облради від «Слуги народу». І мушу повернутися до цієї теми знову. Чому? Бо це не просто справа однієї людини. Це — концентрований образ системи, яка знищує Україну зсередини.
Вся її родина — це династія паразитів на державному бюджеті. Чоловік, діти, родичі — всі роками сиділи на теплих місцях, живучи не з власної праці, не з підприємництва чи ідей, а з грошей платників податків. Вони не створили для країни жодного бізнесу, не дали жодного робочого місця, не зробили жодної інновації. Вони лише споживали, освоювали й перепліталися з владою.
Це і є головний урок історії Крупи: у нас виросла бюджетна аристократія, яка вважає державу своєю годівницею, а людей — своєю худобою. Вони годуються з нашого поту й крові, і ще мають нахабство називати себе «елітою» чи «служителями народу».
Вихід за гроші
Тетяну Крупу випустили з-під варти під 20 мільйонів гривень застави. Вона відсиділа 11 місяців у СІЗО — рівно стільки, скільки дозволяє закон, і вийшла майже з пафосом «переможниці».
Але запитаймо себе: що таке ці 20 мільйонів?
Для звичайної української сім’ї це сума, яку не заробиш за все життя. Для лікарні це кілька років забезпечення обладнанням і ліками. Для сотень поранених воїнів — це протези, операції, реабілітація.
А для Крупи — це дріб’язок із тієї каси, яку вона роками збирала, продаючи довідки, інвалідність і людське право на гідність.
Ці гроші не зароблені. Вони вкрадені. І тепер вони працюють як квиток на волю. Це не застава — це легалізація злочинного капіталу. Це спосіб відмити вкрадене й повернути його у систему. І саме за факт наявності таких коштів мала б відкриватися ще одна кримінальна справа: «Звідки в чиновниці та депутатки гроші на 20 мільйонів?»
Але ніхто цього питання не ставить. Бо всі чудово знають відповідь.
МСЕК як фабрика довідок
Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) — це чорна діра української медицини. Саме там вирішується: хто стане інвалідом і отримає пільги, а хто помре без допомоги. І саме там уже десятиліттями панує правило: «хто заніс — той живе, хто не заніс — виживай сам».
Справжні інваліди, ветерани війни, поранені воїни — вони змушені проходити принизливі кола бюрократії, збирати десятки довідок, випрошувати милість. І дуже часто отримують відмову. Бо їхнє місце в черзі вже куплене кимось іншим.
А от прокурор, силовик чи чиновник із конвертом — отримує інвалідність другої групи за кілька днів. У нього відразу з’являються пільги, виплати, відстрочка від служби.
І ось ця система продажу довідок і була під контролем Крупи. Вона не просто брала хабарі — вона створила вертикаль торгівлі людськими долями, де кожна довідка мала свою ціну.
Її родина була частиною цього бізнесу. Вони сиділи на посадах, обслуговували схеми, будували зв’язки. Це була сімейна фабрика паразитизму, де чужа біда конвертувалася у гроші.
Силовики — дзеркало МСЕК
А тепер погляньмо на тих, хто мав би боротися з такими, як Крупа. Прокурори. Слідчі. Судді.
Але ж саме вони були її клієнтами! Саме вони отримували від неї довідки про «інвалідність», саме вони користувалися цією фабрикою для себе й своїх родин.
Тому нинішнє «слідство» — це не боротьба за справедливість, а фарс. Це вистава для публіки. Вдень вони зображають боротьбу, а ввечері сидять за одним столом і рахують, скільки кому перепаде.
Їхній бартер простий: «ти мені довідку — я тобі недоторканність».
І тому справа Крупи ніколи не дійде до справжнього вироку. Бо вирок доведеться винести не лише їй, а й цілій системі силовиків, які користувалися її послугами.
Театр для народу
Двадцять мільйонів. Для нас це звучить як космос. А для них — буденність.
Це демонстрація: у країні, де війна, бідність і розруха, у когось завжди знайдуться мільйони, щоб купити свободу.
Цей театр виглядає так:
1. Ти крадеш роками.
2. Тебе ловлять.
3. Ти сидиш трохи в СІЗО для картинки.
4. Ти вносиш заставу — і виходиш героєм.
5. Потім ще й подаєш у суд на компенсацію — і отримуєш гроші з бюджету.
А ми всі, платники податків, двічі стаємо жертвами: спершу, коли нас обікрали, а потім, коли ми ще й заплатили «відшкодування» для злодія.
Це подвійне приниження. Це не правосуддя. Це знущання.
Каста і народ
У цьому й головна різниця між нами і ними.
Народ — воює, працює, стоїть у чергах у лікарнях, платить податки, вмирає на фронті.
Каста — паразитує. Купує свободу. Купує прокурорів. Купує інвалідність. Купує все, що можна купити.
Сім’я Крупи — це символ цієї касти. Вони нічого не створювали для країни, вони лише висмоктували з неї ресурси. Вони жили на бюджетних потоках, ділили схеми, вирощували своїх дітей у тому самому болоті, готуючи нове покоління паразитів.
Це не випадковість. Це — система. Це бюджетна аристократія, яка відтворює себе покоління за поколінням. І поки ми дозволяємо їй існувати, вона буде плодити нових Круп — ще нахабніших, ще багатших, ще безкарніших.
Післямова
Крупа — це не «погана чиновниця». Це — символ країни, де закон і справедливість продаються пачками доларів. Якщо ми змиримося з цим, завтра вона повернеться на посаду, ще й отримає компенсацію з бюджету «за незаконне ув’язнення».
Це не просто несправедливість — це вирок державі. Якщо ми знову мовчатимемо, то ми самі погоджуємося на майбутнє, де прокурори — «інваліди», депутати — «жертви», а народ — безправна маса, яка ще й утримує своїх катів.
Я не вірю в еволюційні зміни. Бо еволюція цієї касти — це вдосконалення схем.
Єдине, що може зламати цю систему, — це рішуче і жорстке очищення. Бо інакше ми прокинемося у реальності, де Україна перетвориться на феодальну республіку паразитів.
Тому запитайте себе: чи хочете ви, щоб ваші діти жили в країні, де свобода, інвалідність і справедливість продаються?
Якщо ні — то пора сказати цій системі: досить!
