Недавно набрів у Youtube на свіже інтерв'ю Юрія Луценка.
Привернув мою увагу клікабельний заголовок: "Майор Мельниченко нікого не записував на диктофон".
Стало цікаво. Бо Юрій Луценко 26 років тому був саме тією людиною, що натиснувши клавішу магнітофона, оприлюднила перші записи з президентського кабінету Кучми, які стосувалися вбивства журналіста Георгія Гонгадзе і радикально вплинули тоді на політичну ситуацію в країні.
Згодом Юрій Віталійович став одним з лідерів акції "Україна без Кучми", яка завершилася спробою штурму Адміністрації президента.
***
Ось деякі тези з цього інтерв'ю.
***
"Майор Мельниченко спочатку заявився із записами до Юлії Тимошенко. Але Турчинов тут же збив його запал: "Ми в це не ліземо".
Потім він пішов до Петра Симоненка ( лідер українських комуністів). І звідти не отримав підтримки. Потім він пішов до Мороза (лідер українських соціалістів). Мороз був головним ідеологічним суперником Кучми після того, як той удруге став президентом.
Соціалістів давили по областях. І Мороз дуже боявся, що його хочуть підставити..."
***
"А тут убивають журналіста Гонгадзе. І є дев'ять епізодів - маленьких, обрізаних, "зашумлених". І ось касету з ними Мороз віддає мені, я її вставляю в магнітофон...Всі це чують. Починається величезний так званий "касетний" скандал".
***
"Скільки ми не воювали на площах, скільки не мітингували, скільки не протестували - ні одного нового епізоду нам не дали."
***
"Потім я бачився з Мельниченком. Мене Верховна Рада разом із Тарасом Чорноволом послала до нього, в Америку, щоби Мельниченко здав у ФБР записуючий пристрій.
Ми приїхали туди, до Миколи додому. А в нього там стоїть дуже шикарний на той час комп'ютер, шикарна установка - фільтрує шуми, навушники, аквалайзер і все таке.
І по центру його кімнати стоїть величезна карпатська скриня.
І на емоціях Микола відкриває скриню, і вона вся забита "бобінами" . Хто з молодих зараз не знає - "бобіни" це магнітофонний запис на крупних таких бобінах (катушках), які пропускаються через магнітну головку і дають звук.
...Я стою і кажу: "Микола, так це ж не цифра з твого диктофону Тошіба. Це ж аналог!" А в нас же вся проблема експертизи в тому, що в "цифрі" дуже важко довести автентичність. "Це ж - "аналог"- кажу я.
У нього емоції падають, він тою кришкою брязнув і каже: "Забудь!"
Мені це засіло в голову.
Коли приїхали фебеерівці, була ціла комедія. Сидять два елітних англосакси і кажуть: "Ну?"
Той каже: "Я - охоронець президента України, відповідав за доступ до його кабінету. І я от цією Тошібою його записував.
"Да? А як?"
"Клав її під диван."
"А хіба більше не було людей, які слідкували за цим?"
"У нас було скорочення кадрів і нас лишилося тільки четверо."
(Він щоправда не сказав, що всі ті четверо були в змові. Микола був не один.)
А американці здивувалися: "Четверо на цілого президента? А ви його писали цілий день?"
"Ні, я його включав дистанційно, коли було щось цікаве про корупцію."
"А як же ви чули, що відбувається за дверима?"
І тут він дістає такі дитячі пластикові модельки мобілки, щоб діти гралися:
"Він у мене був на поясі, приймав звук з кабінету. А в мене був навушник. Коли я чув щось цікаве, натискав кнопочку "запис".
Американці (отетерівають), беруть все це "кіно", загортають в пакети, свої фебеерівські й ідуть.
Це була друга для мене зарубочка."
***
"Третя зарубочка в мене з'явилася аж після тюрми, коли я повернувся, пізніше став генпрокурором і, звичайно, поліз у справу вбивства Гонгадзе. Це - тисячі томів..."
"До речі, Мельниченко завжди зникав з України, коли до влади приходив Майдан. При Ющенку його не було, при Порошенку - теж. А при Януковичу він повернувся. І вступив у союз із заступником генпрокурора Ренатом Кузьміним, тодішнім, "яниківським", донецьким..."
***
"Кучма здуру відправив Бакая, який був на той момент керівником державного управління справами, у Москву, бо Мельниченко, перебуваючи в міжнародному розшуку, будучи стрижнем опозиційного руху "Україна без Кучми", раптом з'являється в Москві з газетою "Известия" в руках - ну, це класичний шпигунський прийом, щоб було видно, яка дата. І ФСБ дзвонить до колег з СБУ, і кажуть: "Тут ваш майор приїхав, надсилайте гінців. Він готовий розмовляти."
І поїхав туди Бакай із заступником голови СБУ, здається Сацюком. Приїхали туди. Феесбешники його відвели у готель "Украина". Декілька раундів зустрічей. І Бакай туди повіз, - як він написав у показах своїх у справі, я їх дослівно пам'ятаю - три мільйони.
І тоді Мельниченко і депутат Єльяшкевич (іще один "постраждалий від Кучми"),"поділили їх прямо прі мнє і прийшлі в неописуєме возбужденіє." Такі покази написав Бакай."
***
"Але для мене була важливою інша історія. В тих папках кримінальної справи я знайшов одну довідочку про київський завод "Маяк", той який випускав знамениті бобінні магнітофони "Маяк". Це були покази головного інженера про те, що магнітні головки для запису з таких-то років були "аномально часто затребувані адміністрацією президента". В період Мельниченка їх брали три рази на місяць.
Тобто йдеться не про "диктофон Колі", а про бобінну стаціонарну установку.
Що з цього випливає? У тому приміщенні, де зараз Офіс президента, був колись Київський воєнний округ, потім ЦК КПУ, а потім - Адміністрація президента.І там завжди стояв записуючий пристрій, поставлений ще "товарищамі" з Москви. І вони завжди його писали в той чи інший спосіб. Коли з'явилися бобінні магнітофони, він стаціонарно був поставлений, без ніякого секрету.
І президентам пояснювали: "Шановний пане Кравчук, коли ви виходите з кабінета, охорона опечатує цей кабінет, щоб ніхто не зайшов, але для подвійного контролю ми включаємо магнітофон, щоб "слухати тишу". Коли хтось туди пробереться, ми почуємо, що тиша порушена, і чувак у навушниках підніме гвалт"
А "чувак у навушниках", який слухав тишу, і був Мельниченко. І... він зрозумів що можна кнопку "стоп", коли заходить президент, не натискати. І фіксувати те, що там говорять.
А потім він із тих бобін, що лежали у нього в скрині, робив копії на свою Тошібу."
***
'Що це все доводить? Не записи робили, коли вбивали Гонгадзе. А вбили журналіста під існуючі давно записи. Магнітофон давно писав те, що відбувається у Кучми. І серед усього того потрібно було знайти таке, щоб був шок для українського суспільства."
***
"ФСБ провело "актівноє меропріятіє", заслало свого чоловіка, який не натискав кнопку "стоп", коли президент матюкався у своєму кабінеті.
Під це вбили журналіста, під це злили шматочок плівки. Під це Кучму, який несміливо сказав про НАТО і ЄС, загнали в куток. І спасати його прийшов хто? Медведчук. Який і став по суті керувати країною в останні роки Кучми."
***
"У списку жертв значилися окрім Гонгадзе також Тетяна Коробова, Олег Єльцов і інші журналісти..." Кінець тексту Луценка.
***
...Так співпало, що буквально перед інтерв'ю з Луценком, з'явилося інше - з Тарасом Стецьківим - соратником Луценка по руху "Україна без Кучми", польовим командиром Помаранчевого майдану, народним лепутатом трьох скликань.
От що розповів він.
"Касетний" і "кольчужний" скандали інспіровані росією. Це - операція росії на 100 процентів. Основна мета її була - не допустити дрейф України в бік Заходу. Бо Кучма зрозумів необхідність тіснішого розвороту на захід".
***
"Іван Степанович Плющ (на той час голова Верховної Ради України") вже тоді розумів, що акція "Україна без Кучми" - це російська спецоперація. Але... не зміг нам це добре пояснити.
Він вважав що своїм рухом УБК ми сильно шкодимо Ющенку. Бо Ющенко тоді був прем'єр-міністром."
***
"Але він нас намагався зупинити такими словами, що робив навіть ще гірше. Він на нас кричав!
А ми в той момент билися за те, що вбили журналіста. Георгій Гонгадзе був другом багатьох з нас, і ми хотіли від влади правди. Правди про те: хто вбив журналіста
...
І, відповідно, ми не порозумілися. І Плющ нас ні в чому не зупинив.
Коли ми з Філенком (Володимир Філенко, на той час народний депутат, до того - перший заступник голови Народної ради у парламенті України), вийшли після розмови з Плющом, то ще більше були переконані в тому, що треба боротися проти Кучми.
А Плющ, як голова Верховної Ради очевидно, знав більше інформації, інсайдерської, закулісної, бо спілкувався з багатьма впливовими людьми. Він був упевнений у тому, що це російська спецоперація. Але не зміг нам пояснити, що ми мимоволі граємо в чужу гру, коли боремося проти Кучми, який підозрюється у вбивстві журналіста".
***
"Ми вийшли на акцію "Україна без Кучми" з чесних міркувань і благородних мотивів. Але я мушу визнати, що нас використали всліпу. Бо ми були частиною значно більшої спецоперації росії, яка була спрямована проти України і проти президента Кучми, який, на мою думку, був готовий у свою другу каденцію розвертатися від багатовекторності до орієнтації на Захід."
***
"Якби нам навели хоча би факти, які для нас були би вагомими, що тут іде значно складніша гра, ніж просто боротьба за справедливість і за правду, то, можливо, не було би й подій 9 березня 2001 року біля адміністрації президента.
Бо там було кілька ганебних речей з нашого боку. Ми тоді "заюшилися", ми сказали, що не дамо Кучмі покласти квіти до пам'ятника Шевченку. Кучма так само "заюшився", оточив площу перед університетом спецназом і таки поклав квіти.
А коли він поклав квіти і забрався, ми побігли до пам'ятника Тарасу Шевченка, і там Тарас Чорновіл взяв і копнув цей вазон з квітами і жовто-блакитною стрічкою. І це потім дуже сильно проти нас використали.
Потім ми погналися до Міністерства внутрішніх справ. Юра Луценко десь знайшов стакан чи то з кров'ю, чи то з чимось й там вилив, символізуючи, що ви кров пустили опозиціонерам.
А потім усі побігли на Банкову і почали битися із спецназом.
А всього цьогло могло не бути.
Ті події 9 числа означали кінець і крах акції "Україна без Кучми". Ті події, які були показані по телебаченню, вони перелякали населення. Вони на багато років увігнали населення в страх. Це привело не до того, що думала Юлія Володимирівна (Тимошенко) - до благородного спалаху гніву і масового повстання." Кінець цитати Стецьківа.
***
... Я свідомий того, що для нинішнього політично активного покоління спогади Луценка і Стецьіківа - історія давно минулих днів. І Кучма, і Мороз, не кажучи вже про майора Мельниченка чи депутата Єльяшкевича - це тіні з якогось Юрського періоду, які не варто тривожити.
Зі шкільної історії активісти "картонних майданів" знають, що "президент Кучма замовив убивство прогресивного журналіста Гонгадзе, щоб піти на третій строк і встановити диктатуру". Це - цілком вписується в загальнонаціональний політичний дискурс. І іншого їм не треба.
Роль Мельниченка у "революції" при тому була зведена до нуля, бо подальшими своїми діями він проявив себе, м'яко кажучи, не з кращого боку.
***
Але мій пост про інше, про те, скільки часу потрібно, щоби "пасіонарна частина суспільства" прозріла, зрозуміла, що їх - з їхніми чесним намірами і благородними поривами використовують всліпу.
Ми ж, тодішні, щиро вірили в те, що Мельниченко - герой. Одинак, який вступив у нерівний бій із системою. Такий собі "один у полі воїн".
І якби не він, не було би ніякого Помаранчевого Майдану, і демократичні сили не прийшли би до влади.
Безстрашний майор був переможним стягом акції "Україна без Кучми", в якій (і про це учасники тих подій сором'язливо мовчать) брали участь окрім великої частини рухівців, націоналістів УНА-УНСО і соціалістів, ще й комуністи Петра Симоненка. І тоді цей факт аж ніяк не муляв очі, а, навпаки, був свідченням "всенародності" повстання проти "диктатора Кучми".
Соціалісти з помпою включили майора Мельниченка до свого списку на виборах у парламент (ЦВК вилучила його, а згодом Європейський суд визнав рішення ЦВК помилковим).
"Широка громадськість" вимагала присвоїти майору звання Героя України...
Це йому, хто фактично був зрадником і шпигуном? Бо, якщо він і не діяв прямо за вказівкою ФСБ, то як, мінімум, продав ці файли російській розвідці за солідні гроші.(Луценко каже, що слідству відомо, не менш як 10 фактів продажу Мельниченком плівок закордонним розвідкам).
Але більшість революціонерів цим не переймалася. Головним для всіх було те, що Мельниченко виступив проти Кучми. І все.
***
Мало хто тоді замислювався, а чи не є все це спецоперацією російських спецслужб? Не вірилося, що вони здатні аж на таке.
Думали: якщо хтось і підставив Кучму, то це хтось із своїх - політичних конкурентів, чи членів його ж, Кучмової команди, хто хотів скинути свого "командира", щоб зайняти його місце.
***
Щось стало прояснюватися лише після захоплення росіянами Криму. А повністю очі відкрилися 24 лютого 2022 року.
Але боюся, що не в усіх. Далеко не в усіх...
А є такі, в яких відкрилися, але вони вважають за краще мовчати.
Бо ворушити давні міфи - небезпечна справа.
***
Справу про державну зраду екс-майора Управління державної охорони Миколи Мельниченка було відкрито лише 2015 року. Вироку досі нема. Мельниченко оголошений в міжнародний розшук.
