Є таке поняття, як стратегічні цілі, які ви ставите під час війни. Навіть, якщо не ви її почали. Це може бути зупинка ворога на певних рубежах, контрнаступ і повернення територій, ліквідація керівництва ворожої держави...
У Петра Порошенка це можна було кваліфікувати, як проведення болісних для ворога операцій і дипломатична активність з метою примушуванняя агресора до миру й повернення всіх територій ОРДЛО та максимальне підвищення ціни окупації Криму. Це було реально й виглядало цілком реалістично. Й було зрозуміло, який проміжний результат війни передбачався, поза етапами судових та дипломатичних заходів.
Воювати без стратегічного бачення своїх завдань у війні неможливо. Це безумовний шлях до капітуляції. Чи мають таку стратегію наші генерали й командувачі? Припускаю, що так. І Головком Драпатий, переконаний, що має.
Але вони їх не можуть реалізовувати й навіть представити отому вєрховному сталінчику. Бо в того є свій власний чіткий стратегічний план.
Щоправда, він не передбачає ні завершення війни, ні власних переваг.
Але дозволяє виправдовувати максимально тривале ведення війни.
Я його прозвав стратегіює (не тактикою!) пінг-понг:
Відплата-возмєздіє, відплата-возмєздіє...
«Ні-ні, пане Трамп, ми дуже хочемо сісти за стіл переговорів. Але ж ви бачите, що вони зробили?
От ми відплатимо за наших людей і зразу до переговорів...»
«Дональд, мы хотим мира, но Зеленский атакует нашу гражданскую промышленность и дестабилизирует мировой рынок. А ещё они хуже пиратов. Вот мы отплатим, принудим к миру и сразу начнём переговоры...»
І так без кінця.
При тому, що дзеркальність такої війни фальшива, ми в більших мінусах, бо з таким ворогом можна вести лише асиметричну війну і зовсім іншими засобами. Думаєте, що я тут поетичні метафори вигадую? Ну, то прочитайте тези нашого «найзеленосяйнішого лідора сучасності», вони саме про це. І це ті позиції, з якими він виїздить до США переконувати Трампа:
Визначили порядок наших дій у відповідь за обстріли Києва, Одеси та інших міст України. Є чіткий перелік заходів, — Зеленський.
І так без кінця. Нічого іншого, окрім цього смертоносного пінг-понгу диктаторів...
Ні, ну війна ж, усяке буває... Навіть пояснювати й просити пробачення за чергові склади прямо в межах населеного пункту ніхто не буде. Так, приліт туди влаштували рашисти, а здали розташування якісь ждуни. Усе ж вірно? А от уявіть, що б був розташований і рвонув склад прямо в межах населеного пункту (у цьому випадку Курилівка, що за пару кілометрів від великого міста Кам'янське), але в часи Порошенка.
Отам би не було жодних проблем з пошуком винуватого. Звично в парі ж ішли: Порошенко та Муженко. І як мені в очі тоді обурювалася на мої застереження одна поважна журналістка, пані Мирослава на Еспресо:
«А який ще путін? При чому тут путін?!»
Якщо винуватець завжди наявний і затверджений у себе вдома. То чому ж тепер так усі притихли й мовчать.
Дійсно, ворог вишукує наші склади озброєнь, як і наші пробують та регулярно знищують склади у нього. Тут через втрату ракет для РСЗВ ще й ослаблення Дніпропетровського напрямку буде.
Але для порівняння згадайте: за Порошенка ворог підірвав ряд складів, які були закладені на тих локаціях ще до народження Пороха й точно не в межах населених пунктів. І далі їх поспіхом переносили в особливо захищені склади-укриття.
Аж доки нарід не поржав і не обрав того, хто це припинив. А склади у межах міста Вишневого чи тут у Курилівці розташував не Сталін чи Хрущов, а особисто Зеленський своєю злочинною вєрховна-главнакамандующєй халатністю. Бо всі вони появилися рік-два тому. І мова не лише про загрозу населенню, але й про те, що серед того населення точно багато хто побачать і розбазікають інформацію, аж доки вона не дійде до прямих навідників ворога.
Але ж Бубачька нє вінават, ви не розумієте, єнто сафсєм другоє! Він ночами не спить, каву відрами хлепче й про Неньку бідкається...
