Працівники КДБ перерубали сокирою кабель до сцени, але «Червону руту» вже було не зупинити.
На вході міліція відбирала в людей синьо-жовті прапори. Молодь почала їх ховати, проходила контроль, а вже на території фестивалю діставала знову.
Радянський Союз ще існував. А українська музика вже виходила з тих рамок, які їй роками відводила радянська система.
На сцені з'явилися рок, поп, авторська пісня. Понад 500 виконавців. «Брати Гадюкіни», «Кому Вниз», Віка Врадій, Марія Бурмака, сестри Тельнюк, Василь Жданкін. Для багатьох із них «Червона рута» стала дорогою до великої сцени.
Але фестиваль зробив значно більше, ніж відкрив нові імена.
Він показав, що українська пісня може бути сучасною, модною, популярною на широкий загал.
Сьогодні це звучить майже банально. Ми відкриваємо телефон і за секунду вмикаємо тисячі українських пісень і виконавців на вибір. А тоді саме право української музики бути такою, якою ми її знаємо сьогодні ще доводилося виборювати.
І найсильніший момент стався на закритті першої «Червоної рути».
Василь Жданкін вийшов на сцену і почав співати «Ще не вмерла Україна». До нього приєдналися Віктор Морозов та Едуард Драч.
А потім встав стадіон. Тисячі людей підхопили пісню.
У 1989 році це був не просто красивий фінал концерту.
Україна ще була радянською республікою, а пісня, яка згодом стане державним гімном незалежної України, прозвучала перед величезним стадіоном.
До незалежності залишалося два роки, і тисячі людей вже стояли й разом співали її майбутній гімн.
З фестивалю вийшли покоління українських музикантів.
Рівно 37 років тому, 17 вересня 1989 року, в Чернівцях розпочалася перша «Червона рута». Фестиваль тривав вісім днів і став однією з подій, які змінили українську музику напередодні незалежності.
Це був момент, коли українська культура перестала просити дозволу бути українською
