Законопроєкт №15488-3 відкриває двері для безсудових вторгнень у житло, погромів та викрадення майна
Українське суспільство сьогодні проходить через найважчі випробування в сучасній історії, тримаючи фронт ціною небачених зусиль. Але поки найкращі громадяни країни виборюють саме право на існування української державності, в тилу, під килимами парламентських кабінетів, готуються рішення, які завдають удару в спину всій правовій системі та громадянському суспільству. Ухвалений за основу наприкінці жовтня 2026 року законопроєкт №15488-3 під виглядом нібито «технічного вдосконалення» Кримінального процесуального кодексу насправді створює жахливі правові механізми. Цей документ легалізує те, що ще вчора вважалося тяжким кримінальним злочином — бандитизм у погонах, безсудові вторгнення в оселі, свавільне вилучення коштовностей, майна та тероризм проти бізнесу й громадян.
Статус: Законопроєкт перебуває на етапі підготовки до другого читання. 28 жовтня 2026 року Верховна Рада України проголосувала за цей документ за основу в першому читанні (його підтримали 265 народних депутатів), причому, як зазначають експерти, пропустили його за скороченою процедурою. Наразі готуються правки до другого читання.
Автор (ініціатор): Офіційним автором та ініціатором цього законопроєкту є народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас (фракція «Слуга народу»).
Якщо цей одіозний законопроєкт буде ухвалено в цілому, в Україні остаточно зникне єдиний стримуючий фактор, який захищав приватну власність та недоторканність житла від брутального силового свавілля. Це не просто поправки до КПК — це фундаментальний дозвіл на узаконене мародерство, який перетворює правоохоронні органи на структуру жандармського типу з абсолютно необмеженими повноваженнями.
Щоб по-справжньому зрозуміти масштаби загрози, яку несе законопроєкт №15488-3, потрібно згадати, як будувалася процесуальна архітектура України після Революції Гідності. До цього моменту діяв один із найважливіших цивілізованих запобіжників — стаття 233 Кримінального процесуального кодексу України. Ця норма чітко, жорстко і безкомпромісно встановлювала: проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді є категорично забороненим.
Законодавець залишав лише єдині, виключні, надзвичайні винятки — так звані невідкладні випадки, пов'язані виключно з необхідністю врятувати життя людей, зберегти майно від знищення або безпосередньо наздогнати підозрюваного у вчиненні тяжкого злочину. Навіть у цих надзвичайних ситуаціях закон вимагав від слідчого або прокурора негайно, без жодного зволікання, одразу після завершення таких дій звернутися до слідчого судді з клопотанням про їхню легалізацію. Це створювало хоч якийсь захисний бар'єр, який змушував силовиків хоча б формально відповідати перед судом за кожне вдертя до чужої приватної власності.
Що ж пропонує законопроєкт №15488-3? Він повністю знищує цю конструкцію, відкриваючи скриньку Пандори. Документ встановлює для правоохоронних органів легальну, закріплену законом фору у 72 години (3 повні доби) для звернення до суду після факту здійснення невідкладного обшуку. Три доби повного беззаконня: що означають 72 години легалізованого свавілля?
Давайте промоделюємо ситуацію, яка стане масовою реальністю для тисяч українців, якщо цей закон набере чинності. Будь-який силовик отримує легальний таран без рішення суду. Тепер для того, щоб вибити двері вашої квартири, будинку чи офісу вашого підприємства, не потрібно витрачати час на отримання санкції суду, обґрунтовувати наявність доказів перед незалежним слідчим суддею чи доводити невідкладність ситуації. Будь-який оперативник, слідчий чи представник силової структури може увірватися до вашого житла просто на підставі власного «оперативного бачення», надуманої підозри чи замовлення конкурентів. Ви захищені стінами власного дому? Забудьте. Тепер ваш дім — це відкрита територія для будь-кого в формі, хто вирішив завітати до вас о шостій ранку.
Три доби безконтрольного погрому та повна свобода дій для мародерів. Уявіть собі: до вас увірвалися, поклали обличчям у підлогу, заблокували зв'язок. Протягом наступних 72 годин — трьох діб! — у вашій оселі немає жодного державного контролю. Суд не знає про цей обшук, адвокати позбавлені можливості ефективно реагувати на перших етапах, а прокуратура заплющує очі. У вас на очах ламатимуть меблі, зриватимуть підлогу, перевертатимуть кожен куток і «знаходитимуть» усе, що завгодно: від фальшивих речових доказів до компромату, який туди принесли самі ж «гості». Це не слідча дія. Це відкритий, санкційний державою погром.
Викрадення грошей, коштовностей та майна з гарантією безкарності. Коли закон дає правоохоронцям цілих три дні перед тим, як суд узагалі дізнається про факт проникнення, створюються ідеальні умови для банального грабежу в погонах. З сейфів під час таких «невідкладних обшуків» масово зникатимуть готівка, дорогоцінні метали, колекційні речі, документи та сучасна техніка. Коли обурений громадянин спробує скаржитися, йому цинічно відповідатимуть: «А нічого не було, ми нічого не вилучали, у нас в протоколі цього не значиться». А навіть якщо щось і внесуть до протоколу заднім числом через дві доби, довести, що у вас вдома лежало втричі більше готівки чи сімейного золота, буде абсолютно неможливо. Три доби — це розкішний час для зачистки слідів будь-якого пограбування.
Унічтоження бізнесу та рейдерство промислових масштабів. Особливо болючим цей законопроєкт стане для українського підприємництва. Умова воєнного часу і так тримає бізнес на межі виживання, але тепер будь-який успішний завод, IT-компанія, складське приміщення чи торговий офіс можуть стати об'єктом силового нальоту за принципом «маски-шоу без попередження». Силовики просто залітають на підприємство, паралізують роботу колективу на три доби, вилучають сервери з базами даних, усю чорну та білу бухгалтерію, паралізують фінансові потоки, а вже потім, на третю добу, несуть папірці до лояльного слідчого судді, який заднім числом проштампує рішення: «Усе законно». За три доби паралічу можна знищити будь-який бізнес і передати ринки потрібним конкурентам.
Повернення радянського інквізиційного процесу
Але законопроєкт №15488-3 б'є не лише по власниках житла та бізнесу під час обшуків. Другою руйнівною міною в цьому документі є зміни до статті 214 Кримінального процесуального кодексу, які стосуються порядку внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Пам'ятаєте, як раніше працював закон? Будь-який громадянин, який став жертвою злочину або виявив факт корупції, мав законне право: його заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення мусила бути внесена до ЄРДР невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години. Це був реальний механізм запуску державної машини захисту прав людини.
Що ж пропонує законопроєкт №15488-3? Він пропонує змінити цю парадигму радикально: вносити заяви до реєстру пропонується лише тоді, коли вони містять «достатні дані про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення».
Це не просто крок назад. Це повернення до одіозної, гнилої радянської практики так званих «попередніх перевірок» та відмовних матеріалів.
Поліція та прокурори отримують абсолютну, нічим не обмежену дискрецію. Вони тепер можуть на власний розсуд вирішувати, чи заслуговує ваша заява на увагу, чи ні. Повне блокування розслідувань корупції та свавілля в державних органах. Якщо ви приходите до правоохоронців із заявою про те, що чиновник розкрадає державні корупційні мільйони, або що поліцейський перевищив службові повноваження, вам просто заявлятимуть: «Тут недостатньо даних, ми не будемо вносити це до ЄРДР». І ви не зможете навіть змусити їх розслідувати злочин через слідчого судді у звичному порядку, бо закон тепер дає їм право відфутболювати будь-які незручні заяви ще на вході.
Це повністю розв’язує руки корупціонерам у погонах та чиновникам-крадіям, створюючи для них кастовий імунітет від самого початку будь-якого юридичного переслідування.
Чому цей закон вигідний лише касті недоторканних?
Уся філософія законопроєкту №15488-3 пронизана глибоким зневажливим ставленням до прав людини, приватної власності та базових принципів демократичної держави. Автори цього документа намагаються переконати суспільство, що безсудові вторгнення та ручне керування реєстрацією злочинів — це нібито боротьба зі злочинністю. Але це нагла брехня, справжня мета таких змін полягає в іншому. У країні, де правоохоронна система роками залишається найбільш забюрократизованою, закритим і корумпованим інститутом, поява додаткових дискреційних повноважень завжди веде лише до одного — до посилення тиску на слабких і забезпечення безкарності для сильних.
Коли у людини забирають головне право — почуватися у безпеці у власній оселі, коли її дім перестає бути фортецею, а стає мішенню для будь-якого озброєного силовика з мандатом на 3-денне беззаконня, — це вже не правова держава. Це поліцейський карцер. Це режим, у якому громадянин розглядається не як вільна особистість, чиї права священні, а як потенційний злочинець, якого можна в будь-який момент зламати, обшукати, пограбувати і залишити без жодних законних важелів захисту.
Особливо НЕБЕЗПЕЧНО виглядає просування подібних ініціатив у розпал повномасштабної війни. Поки українці на фронті жертвують життям заради свободи і європейського майбутнього України, у тилу цинічні дельці в дорогіх костюмах та погонах намагаються побудувати авторитарну систему європейського зразка «навпаки» — де силовики мають усі права, а громадянин не має жодних гарантій захисту від державного рекету.
Законопроєкт №15488-3 — це антинародний, зрадницький документ, який ставить під загрозу безпеку кожної української родини, кожного підприємця і кожної чесної людини в країні. Він дає зелене світло процесуальному бруду, узаконює свавільні вторгнення в житло, створює тепличні умови для мародерства в погонах і блокує розслідування реальних злочинів на етапі подачі заяв.
Ми не маємо права мовчки спостерігати за тим, як під прикриттям красивих євроінтеграційних вивісок руйнуються останні інституційні барикади на шляху до тоталітарного свавілля.
Закон має захищати людину, а не надавати ліцензію на її пограбування. І ми вимагатимемо цього чітко, жорстко та без компромісів.
