Підлість свіжого рішення суду в США складно переоцінити. Тамошній Верховний Суд офіційно і публічно послав нахер сторічну практику, коли президенту не давали впливу на всі призначення у владі в країні. Завжди у незалежних органах був захист в лиці конгресу. І ось тепер все – кончилась вольніца. Тепер США – це унітарна держава, ніяких отіх двопартійних балансів. Тепер «що хочу то і ворочу». І це не тільки їбаньку подарунок. А й тим президентам, хто буде після нього. Уффф…
Верховний суд надав Дональду Трампу ще більше повноважень
Коли Франклін Рузвельт зіткнувся з опором щодо своєї політики «Нового курсу» з боку Вільяма Хамфрі, члена Федеральної комісії з торгівлі (FTC), він звільнив його одним рядком у листі. Але Хамфрі не збирався здаватися без бою. Він оскаржив своє звільнення і здобув посмертну перемогу у Верховному суді. Протягом майже століття суд дотримувався прецеденту, встановленого у справі «Хамфрі’с Ексекутор проти Сполучених Штатів», згідно з яким Конгрес міг захищати членів комісій незалежних агентств від прямого президентського контролю.
29 червня суд скасував цей прецедент у справі «Трамп проти Слотера». Голосуванням 6 проти 3, що відбулося за ідеологічними лініями, він відкинув захисні механізми, встановлені у справі «Хамфрі’с Ексекутор». Дональда Трампа майже не згадують у 108-сторінковому висновку суду. Але тепер він володіє повноваженням, яке колись із задоволенням застосовував у реаліті-шоу: звільняти підлеглих на власний розсуд. Те, наскільки агресивно він використовуватиме ці повноваження, допоможе визначити наступний етап його президентства. Після ухвалення рішення він відсвяткував його у Truth Social як «найбільше розширення президентських повноважень за останні 100 років».
Голова Верховного суду Джон Робертс написав думку більшості, до якої приєдналися п’ятеро інших консерваторів суду. Автори конституції наділили виконавчою владою «одну особу», написав голова. Підлеглі чиновники «підлягають звільненню ним» і, отже, «підзвітні президенту, а президент — народу». Цей уривок є настільки ж лаконічним викладом теорії унітарної виконавчої влади, як і будь-який інший — це бачення розширених повноважень президента, яке десятиліттями формувало консервативну правову думку.
Наприкінці 1980-х років суддя Антонін Скалія був одинокою постаттю у Верховному суді, відстоюючи цю теорію. Але коли до складу суду приєдналися однодумці, суд поступово підривав прецедент у справі «Хамфрі’s Executor». У справі 2020 року, що стосувалася Бюро захисту прав споживачів у фінансовій сфері, суд надав президентам більшу свободу у звільненні керівників незалежних агентств, очолюваних одним директором. Рік по тому, у подібній справі щодо Федерального агентства з фінансування житла, він розширив дію цього рішення. Однак він залишив у силі захисні механізми для агентств із кількома членами, таких як Федеральна торгова комісія (FTC). З рішенням у справі «Слотер» ці механізми зникли. «Якщо від справи «Гемфрі» залишилося ще щось, ми скасовуємо це», — написав Робертс. «Рішення у справі «Хамфрі» протягом десятиліть було результатом у пошуках обґрунтування».
У різкій окремій думці, яку вона виклала прямо з лави суддів — що є ознакою незвичайного обурення — суддя Соня Сотомайор, до якої приєдналися її ліберальні колеги, судді Кетанджі Браун Джексон та Олена Каган, стверджувала, що позиція більшості має «дуже мало підстав» в історії чи прецедентах. Вона звинуватила більшість у тому, що та замінила дев’ять десятиліть усталеної практики «недопрацьованою» теорією. «Єдине, що, здається, стає очевидним на майбутнє, — написала вона, — це те, що настане хаос». Вона попередила, що це рішення зруйнує структури, побудовані на розумінні того, що деякі рішення мають ухвалюватися двопартійними органами, які мають фахові знання та певну незалежність.
Ті, хто висловив окрему думку, також попередили про ширший радіус впливу. Слотер ставить під сумнів законодавчі гарантії, надані нижчим посадовцям — і, можливо, навіть значній частині 2-мільйонної державної служби. Адже багато з цих працівників, зрештою, здійснюють принаймні певну виконавчу владу. Пан Трамп уже звільнив тисячі федеральних службовців; тепер питання полягає в тому, чи зможе Конгрес накласти якісь обмеження на їхнє звільнення. Реакція самого президента свідчила про те, що він усвідомив масштаб цього рішення. Раніше він стверджував, що стаття II Конституції, яка визначає повноваження виконавчої влади, дозволяє йому робити «все, що я хочу».
Виняток щодо ФРС
Проте суд зробив один разючий виняток зі своєї теорії виконавчої влади. В окремій думці у справі «Трамп проти Кук» він відмовився, принаймні наразі, дозволити пану Трампу звільнити Лізу Кук, членкиню Ради керуючих Федеральної резервної системи, незважаючи на його звинувачення в тому, що вона збрехала у заявці на іпотечний кредит. Виступаючи від імені мінімальної більшості (5 проти 4), Робертс зазначив, що ФРС займає «унікальне» конституційне становище, яке ґрунтується на давній традиції захисту монетарної політики від політичного втручання. Як зазначила у своїй окремій думці суддя Емі Коні Барретт, результатом цього є дивна асиметрія. Тепер президент може звільняти керівників, які контролюють трудові відносини, ринки цінних паперів та ядерну безпеку, але не представників центрального банку.
Ця очевидна суперечність є показовою. У справі «Слотер» Робертс наполягає, що ті, хто здійснює виконавчу владу, повинні підкорятися президенту. Водночас у справі «Кук» він визнає, що принаймні один впливовий регулятор може залишатися поза межами впливу президента. Чи обмежиться цей виняток лише Федеральною резервною системою, чи він передвіщає подальші конституційні суперечки — поки що незрозуміло. Ясно лише те, що рішення у справі «Слотер» різко розширює повноваження президента — не лише для Дональда Трампа, а й для кожного президента, який прийде йому на зміну.
